Чи є життя після смерті ? Чи є любов після зради коли такий біль нестерпний що навіть плач не зарадить ? Похмурі хмари розряди мовчать на питання вперті : " Чия любов після зради ? " " Що є після смерті ? "

У самісіньке серце поцілила найсильнішою в світі бацилою . Проти цього ніколи й ніде нема ліків : кров втрачаю рікою - лік йде не на літри . Усамітнено вщухне ? Знов дриґати ? Я ж за мить не навчусь мов бобри гатить : Голівуди такі не відновлюють втрати - далі буде . Текти через довбаний кратер

До почуттів потрібен ключ, До відчуттів - нейрони Інстинкт тримає обіруч: Шайтан,Ібліс,чи янгол чорний? З тобою світ - без почуттів, Без тебе всесвіт – зникне. Невже до мене збайдужів Мій Янус многоликий? Для почуттів потрібен ти, Для відчуттів - ми двоє. В твоїх руках горять світи, Я теж впаду, мов Троя.

На рептилоїдний двобій очима змов кидаєм виклик на зло коханням до гробів на радість всім до них незвиклим в народі натовпі юрбі : нехай наносяться вітрами на рептилоїдний двобій напівпідпільно-протиправний . На рептилоїдний двобій !! Щоб кожен взнав прийом коронний з хвостів свистів лиш те й робив арбітр - Монстр Макаронний . Маестро гуру корифей без зайвих пафосних емоцій вже підшушукував

Ніби кат кіт схилятиме у кут і нема куди тікать : він всіляко там і тут . Зловмишляє тут і там робить справу без питань : от вже страва на плиті від затравлених тремтінь не знаходить собі місць . Скоро котик стане їсть : перемучене на смерть неминучу йде м'ясне . Ніби кат відсмакує весь процес всі хвалитимуть Мурка - молока доллють за це

Вина на нас обох одна однакова - реальний свідок Бог : хто ж знав ( хто б дякував ? ) ? Вина на нас одна . Одна-однісінька і нам її до дна , мов гнаним грішникам

Твоя любов запекла, як корида: Червоне шмаття і бурхлива кров. Благала німо, мов каріатида, Щоб ти мене в бою не проколов . Аби не ранив в поєдинку з тінню – Непримиренним ворогом своїм – Мою любов, моє терпіння, Мою бездонну глибочінь. Не проливай моїх дощів! Ні краплі Не дам для зрошення твоїх гординь Я через тебе – пташка в клітці затхлій: Боюся волі і боюсь тепер прозрінь.

@_q_b_d_p_ #він #вона #вони #воно ♬ original sound - _q_b_d_p_ Дала не тому . Не тому що мала була та й ледь тямуща . Дала бо давала слово давати : не примусово сама давала . Давалося доволі мало здавалося . А ким і для чого бралася - так і не розібралася . Замислилась згодом : " Зрештою кому куди й скільки де ж то я ? " І : " Звідки візьметься обраний у рот же ж мать його йобаний

Свічка невтомно бринить язиками вогню Сіль четвергову з мішечку на захист сипну, Звіробій, кропива, часник, ялівець, конюшина, – Й дрібочка чар на додачу до власної сили. Місячну нитку зі срібла в мольфу заплету: Силам землі я подяку за міць принесу, Ще і умиюсь росою живою з криниці – Щоб розгадати усі їх дива й таємниці.

А десь буяють дикі вишні. П’яніють бджоли в ароматах Гудуть від них дерева пишні. І гомін на обійстях та у хатах. Так легко на душі і сонячно! Немов весь світ чекає свята. Зростає перший дикий соняшник І сміхом сяють оченята. А десь, нічого й не мінялось. Вже давно. Солону зливу сіре небо віджило. Та в пам’ятях старих відлуння майорять Тих днів гірких, що їх не хочеться згадать. І дивлячись із

Кохання згоріло . Ніхто не шукатиме винних . Загальне ніяк не дорівнювало з половинок . А віра й надія живі надія і віра не щезли : л юбов поділили на дві - дві нові величезні

Світ завмер сутужно: Світ спостерігає. Подихи напружені … Спокою немає. Плівки із новин Демонів хвостами В’ються навздогін Шпальтами й вустами. Струни вже тріщать І нутро мандражить: «Годі вже нещасть, Досить з мене вражень». Історичність днів Хай горить у пеклі Той, хто не зомлів – Бореться запекло. Світ боїться знов, Так уже бувало, Знов вогонь і кров І страшна навала.