Цивілізований романтик




"... Що є цивілізація? Видатне досягнення еволюції, чи обман? Якщо в посереднього громадянина досить розвиненої держави, іноді виникає бажання назавжди втекти від суспільства в незаймані ліси, чи не є це причиною думати, що цивілізація - не працює?..."


Він лежав у ліжку, в маленькій старій квартирі, де на фоні давно поцвілих стін, зношених меблів, і холодних дерев'яних вікон проглядалась порожня нотка сучасності. І хоч прояви цієї нотки, не були великими, але настільки помітними і впливаючими на загальний настрій квартири, що згадати про них було б несправедливо. На жовтих шпалерах з зображенням однієї квітки яка клонувалась по всьому периметру, висіли портрети і плакати раніше улюблених музичних груп, акторів, дівчат, і просто картинки з якимись символами. На коричневому чи темно-вишневому лакованому низькому столику, ще проглядався вільний від пилюки прямокутник телевізора. Зразу над ним - вікно, завішене кислою на запах і ширшавою на дотик тюллю. 
Був ранок. І якщо він засинав, то вже точно прокинувся, бо лежав, і відкритими очима дивився в стелю. Поруч лежала дівчина, яка загорнувши в укривало всю себе, крім голови, і однієї ноги -  мирно і міцно спала. Іноді, він дивився на неї, думав про щось своє, і знову відвертався на стелю. Так пройшло кілька десятків хвилин, поки вона не прокинулась, і не повернулась до нього лицем.
- Прииивіііт, - сказала вона позіхаючи, посміхнулась, і дивлячись на нього продовжила: - давно не спиш?
- Не знаю. 
- Ясно, добре, - сказала вона, поцілувала його в щоку, і розгорнувшись з-під укривала, почала вставати з ліжка. 
Він повернув голову, і почав дивитись на неї. Вона була дуже красива в цю пору доби - своєрідне поєднання безтурботності і беззахисності, в білій маєчці, і трусиках. Вона піднялась з ліжка спиною до нього, потяглась як струна і звичним жестом взяла зі старої тумбочки заколку для волосся. Зібравши його, вона ще раз витяглась і бадьорим жіночним кроком пішла на кухню. 
Він провів її поглядом, і ще кілька секунд дивився в дверний отвір, даючи думкам зрозуміти що краса насправді покинула цю кімнату. Після, він знову повернувся до стелі, і продовжив думати про щось зовсім своє.
На кухні панувала така ж атмосфера що і в кімнаті, але більш кухонна. Помимо нових чашок, і відносно нової кавомашинки, там стояв величезний касетний магнітофон, а біля нього в прозорому пластиковому футлярі розмістилась висока стопка музичних касет. Саме по ній, зверху донизу мандрував тоненький пальчик з красивим нігтем, що зачіплювався об краї самих касет, і видавав незмінний звук вибору. Десь трішки нижче середини, ніготь зупинився, і дівчина дістала касету. Вона відкрила магнітофон, вставила касету, і поставила її на відмотку. Магнітофон покірно почав виконувати свою функцію. Вона ж, вже дістала чисту чашку, і включила кавомашинку для прогрівання. Магнітофон клацнув. Дівчина натиснула кнопочку - і через коротке шипіння квартиру почала завойовувати зарубіжна поп-пісня, десь кінця 80х років. Дівчина знову підняла руки над головою, і прийнялась бадьоро рухати своїм тазом, стегнами, та колінами, до яких потім підключились і плечі. Апарат для кави тим часом вже нагрівся, а у пісні почався текст, і підспівуючи та танцюючи, дівчина почала заварювати собі ранкову каву.
Тим часом, хлопець ще лежав у ліжку. Так як він чудово знав що його дівчина робить зараз на кухні, він на мить задумався що пропускає ще один момент ранкової краси, але швидко забув про це, і продовжив думати про своє. Зрештою, коли настала десь середина пісні, він піднявся з ліжка, і теж пішов на кухню. 
Вона стояла перед вікном з чашкою кави в руках і продовжувала рухати то одним, то іншим стегном. Він зупинився на вході, сперся до стіни, і склавши руки на грудях, прийнявся спостерігати цей процес. Вона неголосно підспівувала, моментами сьорбаючи гарячу каву. 
- Ти слідкуєш за мною?? Ах ти ж маньяк-негідник! -  засміялася вона, після того як повернулась до нього лицем. - Іди сюди, мій збочинець.
Вона підійшла до нього, піднесла чашку йому до губ, і після того як він трішки надпив - поцілувала. Він теж легенько, але щиро посміхнувся.
Муркнувши від радості, дівчина пішла в кімнату. Він тим часом, обдивився кухню в пошуках якогось бажання в собі, але як тільки зрозумів що спроба невдала, теж повернувся до кімнати.
- Дарма ти викинув телевізор, - сказала вона, сидячи з чашкою на ліжку, спершись об  стіну. - Зараз би включили, і дивились.
- Телевізор заважав зосередитись на справді важливих знаннях. А життя людей, яких я у будь-якому випадку можу побачити лише по телевізору, абсолютно неважлива інформація. 
- А припустимо ти зустрінеш знаменитість на вулиці, і не будеш знати що це знаменитість, через те що не дивишся телевізор?
- Тоді в нас з нею буде на одну турботу менше. 
Дівчина не знала що відповісти, і після недовгої паузи, змогла сказати тільки:
- Боже, ну ти і ускладнений.
- Що означає, "ускладнений"?
- Це означає що в тебе складний світогляд, який має неймовірно прості висновки.
Хлопець посміхнувся, сів біля неї, лагідно взяв рукою за щоку, повернув її голову до себе, і ніжно поцілував у рожеві губи. 
- Твоя прекрасність не має меж, - сказав він, дивлячись їй в очі люблячим добрим поглядом. Вона зашарілась, посміхнулась, і з сором'язливим задоволенням опустила голову.
Вони сиділи притулившись одне до одного головами, і пили одну чашку кави на двох. Незважаючи на музику з кухні, їх огортала досить тиха і спокійна атмосфера старої затишної квартири.




     Він вийшов на вулицю, і пішов через двори таких же старих будинків як і його. Колись дуже давно, цей райончик був побудований для емігрантів, і одна із них була йому давньою родичкою, від якої власне і лишилась квартира у якій жив хлопець. З батьківського дому він переїхав після настання офіційного повноліття. Йому подобалось тут жити, хоч він завжди про це мовчав, як і в принципі майже про все, що йому подобається, або ні.  Перетнувши вулицю, хлопець вийшов на невеличку площу, де під високими деревами стояли лавочки. Він присів на лавочку, і став чекати. Тут він мав зустрітись з своїм другом.
     Його друг займався бізнесом, приділяв цьому багато часу, і багато про це говорив. Не раз він пропонував нашому герою об'єднати зусилля, і теж займатися прибутковим підприємництвом. Проте скільки б хлопець його не слухав, ні разу з цього нічого не вийшло. Ще, хлопець знав, що другу подобається його дівчина, але теж мовчав про це. Він розумів його, такі як вона, не можуть не подобатись. 
- Ну що, чому сидиш такий сумний, га? - підійшовши спитав його друг. - Привіт, - додав він, і вони потисли руки. 
- Я не сумний, я спокійний. В мене розріз очей такий, що коли я не виражаю емоцій, то людям здається що я сумую. Насправді ні.
- Зовнішність оманлива, правда ж? Ти може насправді там мільйон виграв, і сидиш радієш, а люди будуть думати що ти сумний.
     Хлопець хотів уточнити, що приклад некоректний, але промовчав і вони звичним шляхом пішли обідати. 
     В кафе було немало людей, і на фоні легкої ненав'язливої музики зберігався помірний гамір; Друг замовив собі сніданок з кавою, обумовлюючи це тим, що сніданок це найважливіший прийом їжі за день, тому щоб остаточно підвищити впевненість в своєму харчовому порядку, він вирішив снідати ще й на обід. Наш герой замовив собі меншу порцію того ж самого, але замість кави взяв лимонад. 
- Я тут трошки думав над тим, якими бізнес-проектами тобі зайнятись, при твоїх талантах і звязках, і зрозумів, що ти цілком можеш відкрити будь-що, що потребує невеликого приміщення, і твоєї мінімальної відповідальності щодо самої діяльності. Наприклад, якийсь масажний салон, на який вистачить невеликого приміщення, і двох-трьох масажистів. В їхню роботу ти не втручаєшся, платиш їм зарплату, а за якість і репутацію всю відповідальність несуть вони. Я думаю твій батько зможе виділити для тебе якесь маленьке приміщення, це може бути навіть одна середня кімната, в напівпідвалі. Це ж невелике прохання від сина, тим більше він мабуть сам тобі щось подібне пропонував.
- Так, він може. І я не пам'ятаю, чи пропонував. Але навіщо мені масажний салон? 
- Та справа не в масажному салоні, а в твоїй фінансовій реалізації. Ти ж живеш на ті гроші, які він тобі присилає. А так, він тобі один раз зробить послугу і ти зможеш бути в цьому плані абсолютно самостійним. І якщо тобі так принципово, то навіть зможеш повернути йому гроші, коли достатньо заробиш. 
- Мені не принципово. Я не проти того, що він присилає мені гроші, але якби не присилав - я б теж був не проти. Я подумаю над твоєю пропозицією, але спішити говорити з батьком не буду. Все ж, нерухомість якою він розпоряджається, йому не належить.
     Батько нашого героя був одним із завідуючих чиновників міськбудівництва. Це була державна структура, але можливість не зовсім законного, безкоштовного приватизування деяких ділянок чітко закріпилась за чиновниками, і його батько був не вийнятком. Він був багатою, впливовою, впевненою в собі сильною людиною, що забезпечила благополучним життям усю свою сім'ю, в тому числі і нашого героя. Як мінімум хорошим щасливим дитинством, і підлітковим періодом. 
    Друг замовк, і прийнявся їсти свій сніданок, а хлопець пив лимонад, і дивився на якусь картину, чи фотографію на стіні. 
   Коли товариші вийшли з кафе, друг запитав:
- У тебе є якісь плани на сьогодні? У мене друга половина вечора сьогодні повністю вільна і я хочу сходити в один клуб. Мені недавно про нього розповіли. Сходимо разом, можеш дівчину взяти з собою.
- Ти ж знаєш, я вже находився по клубах у свій час, і зав'язав з цим.
- Нііі, ти не розумієш, це не такий клуб, це більш молодіжний клуб, ніж нічний. Хоча він працює вночі, і там теж є музика, і алкоголь, але це не те. Там збирається більш неформатна тусовка. Всякі хіпстери, блогери, інтелектуали. Поодинці вони всі примітивні істоти, але клуб у них непоганий. Серйозно, давай сходимо. 
- Я дам тобі знати, мені ще треба поговорити з дівчиною. Пізніше побачимось, не прощаємось.
- Давай! - відповів друг, і хлопці розійшлись у різні сторони. 


  Коли він прийшов додому, вона напівнагнувшись стояла посеред кімнати у тій самій білій майці, і спортивних чорних лосинах і кріпила булавки до жовтої тканини, яка висіла на спеціальному вішаку. З кухні доносилась весела музика. У неї був настільки зайнятий вигляд, що вона і не почула як зайшов її коханий. А може, вона не почула через музику, хто знає. Він знову ж зупинився в дверному отворі, і дивився на неї; ця дівчина зробить прекрасною будь-яку діяльність, думав він. 
- О, ти прийшов, я тут роблю замовлення. Якщо хочеш їсти, то я зробила там банановий пиріг, - сказала вона, побачивши його. -Ттільки не відрізай собі шматочок де багато бананів, старайся щоб тобі більше тіста діставалось! - з награною дитячою злобою мовила дівчина, і вони обидва засміялись. 
- Тобі "смачненьке", зрозумів? - продовжила вона, і знову розсміялась. Він підійшов до неї, обійняв ззаду, і поцілував в шию. 
- Що це в тебе тут? - спитав він, виглядаючи у неї з-за плеча. 
- Це сукня на випускний, багата мама балує доньку ручними дизайнерськими штучками, бо сама від них тащиться. Я зустрілась сьогодні з нею, показала остаточний ескіз, купила матеріал, і от працюю. 
- Молодчина моя, - сказав хлопець, знову поцілував її у шию, але на цей раз довше, і запитав:
- Не хочеш сьогодні в клуб сходити ввечері?
- Ні, я тільки почала, і хочу швидше закінчити з цією сукнею. Не люблю жовтий колір, але я все одно зроблю все гарно. І швидко, щоб він мені не муляв очі. А ти хочеш піти?
- Мене друг запросив, я подумав чому б і ні. Тим більше клуб я так розумію не дискотечний, так що.. 
- Можеш іти, не переживай. Я собі попрацюю, потім зачекаю тебе, скільки треба.
- Не обов'язково. Якщо втомишся, то лягай без мене, я постараюсь довго не бути, але раптом що, то лягай і спи. 
- Добре, домовились, - дівчина не відводячи погляд від роботи, повернулась до нього правою щічкою. Він чмокнув її, відпустив, і пішов на кухню, зварити кави. Як тільки вона була готова, він взяв ножик, і насправді відрізав від бананового пирога шматочок де фруктів було найменше. Він любив свою дівчину, навіть в таких здавалося б, дрібницях. 


   Товариші зустрілись ввечері на тому самому місці що і в день, і пішли вузькими горбистими вулицями в протилежний край центру міста. 
   Клуб і справді був не зовсім таким, у яких довелось побувати нашому герою. Він був розташований у маленькому дворі, трошки схожому на двір хлопця, у напівпідвалі старого чотирьохповерхового будинку. Навпроти стояв схожий, сполучний з тим, літерою "П". Проте бокова сполучна частина всієї архітектурної композиції, була незаселена і з потрісканих стін, та вибитих вікон росли маленькі дерева.   Хлопці спустились в клуб, і їх зустріло трішки нудотне тьмяне задимлене освітлення, проте очі до нього звикали досить таки швидко. У клубі був бар, весь зроблений з дерева, ідентично стільцях, столам, дверям, підвіконникам і стельній обшивці. Де-не-де, стояли тапчани, з старими пуховими матрацами і пледами, які також лежали і на підвіконниках. Відвідувачів поки що було мало, і основна частина поки що стояла на вулиці, курила цигарки і обговорювала новини свого приінтелегентного життя.
   Друзі сіли за барну стійку, і бізнесмен сказав бармену: 
- Дайте нам.. Два пива, якихось хороших. 
  Бармен почув його, і мовчки почав наливати пиво. Наш герой тим часом роздивлявся по сторонах, а коли пиво було налито, і виставлено, його друг продовжив:
- Давно ви відкрились? 
- Та.. Давно досить. 
- І як бізнес, працює нормально?
- Нормально, мене влаштовує. Я один із співвласників в принципі.. Взагалі, можна було б і розширитись, відкрити ще один, але якщо я навіть і відкрию десь свій бар чи клуб, то в сумі в мене все одно буде один бізнес.
- Емм.. Не зрозумів, - признався друг нашого героя.
- Кажуть, що цей скоро прийдеться закрити. Чому, я поки що не знаю, але скоріш за все так і буде. Якось так. Знаєте, якщо у Вас є компанія, яка любить посидіти в барах, чи клубах, випити, зависнути в хорошій компанії, то давайте обміняємось візитками - я з Вами звяжусь, якщо десь відкриюсь. Будете першими клієнтами.
  У бізнесмена, не було такої компанії, та і в подібних клубах він бував нечасто, але фраза "обміняємось візитками", зачепила в ньому відчуття якоїсь гордості, тому що у нього були візитки. Вони мало кому були потрібні насправді і саме тому, хлопець з радістю обмінявся візитками з барменом.
- Вам потрібна? - запитав бармен нашого героя, протягуючи в руці свою візитку. 
Хлопець непоказно взяв візитку, і сховав її в кишеню. Весь цей час, він не відводив погляду від пінбольного автомату, який стояв в кутку приміщення, і сяяв своїми вогниками. 
- На цьому автоматі ще можна зіграти? - запитав він, вказуючи в сторону цього немісцевого дива.
- Ні, він просто декоративний, доповнює інтер'єр. А Ви що, любите цю гру? - посміхнувся бармен. 
- Не те щоб.. Тут дещо інше.




- Заходять священник, педофіл і злодій в бар. А бармен питає: що будеш пити?
Весь бар залився таким гучним сміхом, що було аж дивно: здавалося, коли всі ці люди встигли прийти. Жарт сказав видно постійний клієнт цього бару, міцний, великий і багатий на вигляд чоловік, явно старший за основну аудиторію. Він стояв на вході, з ще двома друзями, і всі вони були вже нетверезі. 
  Після такої його появи, по всьому бару мимоволі пронеслась одна і та ж сама думка: після цього почнуться веселощі. І усвідомлюючи це, всі відвідувачі враз пожвавішали. 
  Наші друзі теж повеселіли, і приєднались до компанії якихось інтелектуалів, які на п'яну голову змішували теми біохімії, з психофізіологією. Бізнесмен ходив, і гордовито роздавав усім візитки, а наш герой, трошки послухавши їх, підійшов до пінбольного автомату, і почав його роздивлятися. Він був старим, раритетним, красивим. Хоч і було видно, що він не вчора складений, проте на ньому все ж не було ніяких потертостей, нічого. Скоріш за все, він зразу був бракований, і його списали та продали як декорацію. 
- Класна штуковина, - мовив якийсь тихий чоловічий голос. Наш хлопець повернув голову і побачив низького волохатого хлопчину, з козлиною борідкою, і сяючими очима. 
- В мене є інша класна штука, - продовжив він. - Не хочеш зацінити? - Він подивився на хлопця. 
  Через кілька хвилин, наш герой вийшов обкуреним з туалету. Він подивився навколо, все було так гармонійно, чаруюче: всі сиділи лише за великими столиками, бо легко познаходили спільні теми, на підвіконниках під романтичним світлом місяця сиділи укриті пледом закохані парочки. На середині бару, танцювало декілька дівчат, які час від часу вибухали сміхом з хлопця, який старався пританцюватись в їхню компанію. Над самою барною стійкою, то загорались, то тухли вогники, чим створювали якийсь навіть новорічний настрій. Хлопець стояв посеред усього цього дійства, і спокійно посміхався. 
  Пізніше, він вийшов на вулицю. Його друг бізнесмен, залишився в барі, обговорювати невигідність супермаркетів. На вулиці теж стояли люди, які курили цигарки, і голосно сперечались про якісь інтернет-платформи.
  Рапом, з вікна третього поверху навпроти виглянула старенька жінка. Хлопець відразу її помітив, і почав дивитися. Спочатку вона деякий час просто спостерігала за ними, але коли зрозуміла, що ніхто на неї уваги не звертає, крикнула:
- Діти, давайте трохи тихіше, або взагалі мовчки! Тут люди спати давним-давно полягали!
Компанія звернула на неї увагу, і в принципі, всі її послухали, але за іронією долі, старенька своїм криком розбудила ще кількох людей з свого будинку, і кількох із сусіднього, який стояв перпендикулярно. Коли люди повилазили з вікон, вони не стали розбиратись хто їх розбудив, а зразу найшли собі винних, у вигляді компанії молодих людей знизу. Почався гамір, вимоги забиратися звідси, погрози поліції, і так далі. І тут, один із молодиків, вирішив владнати ситуацію.
- Стоп, громадяни, громадяни, заспокойтесь, - говорив він п'яною інтонацією, своїм низьким як з бочки голосом. - Ви ж тут живете, правильно?
- Правильно!
- І тут, прямо під вами, клуб, правильно?
-Правильно!
- Так чому ж ви не переселитесь!? Га?
Тільки варто було йому про це запитати, почався ще більший гамір, у стилі "Та хто ти такий", і так далі. Хтось кричав, що у них тут молода сім'я, з немовлям, хтось про те що просто старість не радість. 
- Ви не будете вирішувати де нам жити!
- Нас і так скоро виселять, і ми на вулиці опинимось!
- Вам тільки й дай, що веселитись, а на інших - плювати!
 Наш герой мовчки слухав усе це, стоячи осторонь, але коли почув про те, що вони скоро опиняться на вулиці, зі своїми дітьми, хворобами, і так далі, і при цьому їм ще й до цього не дають спокійно спати, вирішив припинити це все. Він розставив свої руки, і наче пастух мовчки завів всю компанію в клуб. Він розумів, що без них там все швидко стихне і ні до чого серйозного не дійде. 
  Коли серед відвідувачів з'явились перші які повкладалися спати на тапчанах і підвіконниках, наш герой зі своїм другом, вирішили йти додому. Бізнесмен немало випив, і тому викликав таксі, але наш хлопець їхати на таксі відмовився, і пішов додому пішки. Він йшов не поспішаючи, думаючи про ту ситуацію з мешканцями двору. Він розумів їхнє незадоволення, і хоч з самого бару на вулицю шум був незначний, проте компанії на вулиці, справді могли декому заважати. Він сам жив у такому будинку, благо у спокійному дворі, але все ж знав, що дерев'яні вікна не сильно захищають від шуму. І це все він розумів, і міг би просто звести на "таке буває", але слова громадян про те, що їх скоро повинні виселити, не давали йому спокою. Чомусь, він переживав за них, і відчував несправедливість з приводу того що вони і так потерпають від постійних сварок з молоддю, так ще й їх скоро залишать без домівок. 
  Він пройшов немало дороги, але додому все ж лишалось далеко. Він присів відпочити на сходах до знову ж таки старого, дуже красивого розкішного будинку. Відпочивши, він піднявся, і хотів йти далі, але коли врешті глянув на будівлю, побачив дві речі, які його трохи шокували. 
  Одна з них, була табличка, що інформувала про те, що ця будівля є архітектурною пам'яткою, і передана в державну охорону. А друга, це величезна на весь будинок вивіска, з написом "ПРОДАЖ", і номером телефону нижче. 
- Що?? Продаж архітектурної пам'ятки!? Та ви знущаєтесь! - Злісно та голосно сказав хлопець, і швидко пішов додому. 


  Він зайшов в квартиру, коли небо вже почало ставати синім, перед світанком. Було ще темно, але зрозуміло, що ніч підходить до кінця. Світло у кімнаті було увімкнене, а на ліжку, в одязі, спала його дівчина, неакуратно загорнувшись в укривалі, видно загорталась вже під час сну. Тільки він її побачив, зразу стало спокійніше. Він роздягся, вимкнув світло, і заліз до неї в ліжко. Крізь сон, вона відчула його присутність, і посунувшись задом, приповзла йому до рук. Він поцілував її в щоку, почув знайомий улюблений звук разового муркотіння і ліг, обійнявши її рукою. 
  


- Прокинулось, - наче відчитуючим голосом, сказала вона хлопцю, що тільки відкрив очі. - Ну, і де воно ходило всю ніч, що аж до середини дня спало?
  Перед ним стояла його дівчина, розставивши руки на поясі, і тримаючи в одній з них ножиці. Її майка була в жовтих ниточках, а на обличчя впало пасмо чорного волосся, яке вона успішно здула назад. 
- По вулиці, - сонним голосом відповів хлопець. 
- По вулиці, ну ясно, - сказала вона, посміхнулась і запитала: - як погуляв?
- Непогано.
- Все добре? 
- Так, все добре. Це навіть був не клуб, а просто бар, нічний бар. Ми посиділи, і розійшлись десь посеред ночі. Я повертався пішки, через те і пізно.
- Добре, я зрозуміла. Йди поїж, там ще вчорашній пиріг є, або можеш супчику поїсти, я зварила. 
  Хлопець піднявся з ліжка, одягнувся, поцілував дівчину, і пішов у ванну. Почистивши зуби, він пішов на кухню і зробив лише кави. Сьогодні йому потрібно було їхати в заміський будинок до родичів, тому вирішив поїсти вже там. Він повернувся в кімнату, і вона зразу запитала: 
- Ти ж пам'ятаєш, що тобі сьогодні їхати?
- Пам'ятаю.
- Добре, коли ти повернешся? 
- Днів через три.
- Огоо, я буду сумувати, - сказала вона, повернулась до нього і обняла. - І що мені робити ці три дні?
- Хочеш, їдь зі мною. 
- Та ні, я то знаю що мені робити. Буду закінчувати сукню, просто сумувати буду.. Постарайся може раніше повернутись, добре?
- Звичайно. 




  Минуло два тижні, після того як він повернувся від родичів. Дівчина вже закінчила жовту сукню, і раділа, що тепер їй приходиться робити чорну сукню для вдови. Виявляється, у якоїсь багатої леді, помер чоловік, завдяки якому вона і багата. І вона тепер збирається з'являтися у чорній сукні на кожному дворянському балу, чи вечірці, поки якийсь інший чоловік не візьме її за дружину. Але так як її і до того не дуже помічали, то можливо хоч тепер будуть помічати, що вона незаміжня.
  Хлопець в одних трусах сидів на ліжку перед мольбертом, і писав портрет своєї дівчини, яка тим часом стояла над сукнею, думала, і час від часу десь кріпила булавки. Штори були повністю відкриті, і світло прямо аж заливало квартиру. Це і надихнуло хлопця на живопис, бо при такому освітленні, вигини тіла його коханої були настільки прекрасними, що цей момент потрібно було обов'язково зберегти не лише в пам'яті, а й на полотні.  Вона стояла боком до нього, що слугувало ідеальним ракурсом, для передачі її спокусливості на твір мистецтва. Зрештою, вона відволіклась від роботи, подивилась на нього, засміялась, дістала з шафи свій фіолетовий берет, з червоною пір'їнкою на маківці, і одягла йому на голову і прийнялась милуватись. Він розвернув до неї майже завершений ескіз картини: ескіз він намалював олівцем, а всю картину планував зробити олійними фарбами.
- Я тут занадто гарна, я не така, - сором'язливо, але з захопленням сказала дівчина. 
- Не думаю. І не думаю, що рука будь-якого майстра зможе передати на полотно твою реальну красу.  Ти не така, вірно. Але не тому що занадто гарна, а тому що хто б, і скільки б часу тебе не малював, таку красу яка є в тобі насправді, зобразити не зможе. 
  Дівчина, зашарілась, мовчки відвернулась і посміхнулась. Потім знову повернула голову до хлопця, і сказала:
- Ну що за залицяння! 
  Потім вона кілька разів рвучко поцілувала його в губи, встала посеред кімнати і почала артистично позувати перед ним, раз за разом міняючи пози. 
  Був вечір, коли він вийшов на вулицю. Дівчина пішла до батьків, а він вирішив провітритись після цілого дня дома. Хлопець йшов по вулицях, і, побачивши знайому вуличку, яка йшла вниз, згадав про бар, у якому він був близько півмісяця тому. Він сів на трамвай, і вийшов через кілька зупинок. Пройшовши ще трішки, він побачив, що двір, у якому знаходився той бар, перекритий синім будівельним парканом. Він зайшов за паркан, і побачив, що сам бар закритий, а мешканці видимо зібрались у дворі, щось обговорити. Він підійшов ближче.
- І де нам жити, хтось виділить нам житло?
- Ми саме вирішуємо це питання. Не турбуйтесь.
- Ви весь час, з тієї пори як заявили що будете тут все зносити вирішуєте це питання! Може достатньо нас годувати цим непотребом, а реально шукати вихід?
- ..Ну, послухайте, у Вас що, нікого немає, ніяких родичів, які могли б дати вам пожити, чи ще когось?
- Що!? Я ще маю думати про те щоб жити по родичах, коли в мене є свій дім! Свій! А ви, приходите, говорите що зібрались його відібрати, обіцяєте знайти новий, і при цьому пропонуєте жити в родичів!? Та як ви смієте взагалі!
- Ви не так зрозуміли, просто це може зайняти деякий час..
- Так все. Ми більше не будемо вас слухати. Дайте нам спокій, ви вільні. 
  Хлопець слухав це все і зрозумів. Зрозумів чому закрився бар, і чому люди можуть залишитись без дому. Тому що їх будинок зносять. Після того, як представник домогосподарства пішов, люди ще довго обговорювали все це між собою, бідкалися і жалілися на долю, і на всіх підряд. Хлопець розумів, що це юрисдикція його батька, і якщо він хоче допомогти цим людям, потрібно йти до нього. 


- То значить, ти прийшов бо скучив за домом, так? - запитав батько нашого героя.
- Саме так. Я ж народився тут. Правда коли я народився, будиночок був поменше, і меблі простіші.. 
- Так, давай ти не будеш цю ностальгію включати. Що ти хочеш, я спішу.
- То ти йди, а коли повернешся, поговоримо. Я поки тут в басейні поплаваю може. Чи в теніс пограю.
- Ти ненавидів і те, і інше. 
- Люди міняються, тату. Тепер люблю. 
- Ага, в смердючій маленькій квартирі полюбиш і басейни, і теніс, знаю, знаю. Ну добре, повернусь, розкажеш що хотів. 
  Насправді хлопець поки що не знав, що саме він хотів, але точно приїхав для того щоб дізнатись. Його мучила нав'язлива ідея вплинути на несправедливість, що запанувала в цьому місті. Тому коли батько вийшов з дому, він зайшов в його кабінет, і увімкнув комп'ютер. Там він швидко знайшов папку "РОБОТА", і почав ритися. Через деякий час, він знайшов дозвіл на знесення того будинку, підписаний батьком. В документі, що називався "АРХІВ ЗАПИТІВ", він знайшов "Розпорядження на ремонт або знесення будинку", того, який і потрібен був нашому герою. Схема проста, і він зрозумів її ще в дитинстві. Будинок ніхто не ремонтує, його зносять, територію забирають собі, а на її місці відкривають якийсь бізнес, або торговий центр, або льодовий каток, словом те, що поміститься, і буде приносити гроші. Він переписав собі про всяк випадок деякі дані, покинув кабінет, і сів чекати батька. 
- Ти хочеш купити клуб? Серйозно? Тобі мало клубів було?
- Батьку, я не хочу стирчати в клубі. Я хочу заробляти гроші. Зайнятись бізнесом. І ти тим більше обіцяв, що поможеш мені, якщо я захочу відкрити свою справу.
- Я тобі поможу, але ти знаєш скільки зараз коштує приміщення під клуб? Якщо в мене і є такі гроші, це не означає, що я не залишусь в одних трусах, перед твоїм клубом.
- Ну не те щоб клуб, більше як тематичний бар. Тим більше я вже визначився який саме мені потрібен. Там все готово, і все ідеально.
  Хлопець назвав адресу, і чекав реакції батька. Батько зрозумів, що ця адреса належить йому, закусив нижню губу, на мить подивився на стелю, і сказав:
- Наскільки я знаю, там весь будинок мають зносити. 
- Ну так, а можна дізнатися, хто її зносить? Щось придумати, чи типу того?
- Не знаю. Не знаю. 
  Хлопець бачив, як батько мнеться віддавати ласий шматок землі. Але все ж, це був його син, який в нього ніколи нічого не просив. А батько пообіцяв, що якщо він все ж попросить допомоги з відкриттям своєї справи, то він поможе йому.
- А тобі точно потрібен клуб? 
- Так. І саме цей. Він тихий, затишний, і там збирається багата молодь. Я був у ньому, і дуже задоволений. Тепер я його хочу. 
- Пізніше я відповім тобі з цього приводу. 
  Хлопець пішов додому, в надії що все спрацює. Його дівчина вже зачекалась.
  Зранку наступного дня, в двері подзвонив його батько. Він ненавидів цю квартиру, бо провів в ній своє нещасне дитинство, тому майже ніколи не приходив до сина. Вони вийшли на вулицю. 
- Значить слухай, я все вирішив. Будинок зносити не будуть, приміщення я переписав на тебе. Воно повністю твоє, роби з ним що хочеш. Це коштувало дорого, але я не буду брати з тебе відсотки. Займайся своїм клубом. - Батько передав йому всі документи, і пішов. 
  Хлопець повернувся додому, з абсолютним відчуттям перемоги справедливості. Він допоміг людям відстояти їхню домівку. Вперше в житті, він подивився на дівчину гордим поглядом, так, що та його аж не впізнала. 


 Наш герой сидів з своїм другом бізнесменом в кафе. Його друг обідав своїм сніданком, а хлопець дивився на картину, чи фотографію на стіні. І раптом, замість чергової легкої попсової пісні, в кафе заграла його улюблена. Він ожив, вслухався, і так, що аж його друг звернув на це увагу.
- Що з тобою?
- Ти чуєш це? Знаєш цю пісню?
- Чую. Ні, не знаю. 
- В цій пісні, автор розповідає як сліпий, глухонімий хлопчик, грав в пінбол. І він не просто грав, а був прямо таки магом цієї гри. Він грав чистою інтуіцією, керувався одними тільки вібраціями кульки. Він набив більше трильйона очок, і завжди вигравав собі додаткову гру.
- Ух ти, круто. 
- Згоден.
- Послухай, маг пінболу, ти обіцяв що подумаєш щодо бізнесу, який я пропонував.
-А, я вже все вирішив.
- Що?
- Я купив собі той клуб, в який ми ходили.
Його друг ледь не вдавився.
- Ти? Що?
-Я купив клуб. Якщо хочеш, можеш допомогти мені з ним. 
- Звичайно! Давай доїмо, і підемо прямо туди!
  Коли хлопці дістались на місце, там саме забирали будівельні паркани. Громада розгублено стояла на вулиці перешіптуючись між собою. Найсміливіший дідок, вирішив запитати в одного з будівельників в чому справа.
- Послухайте, шановний.. А що з будинком?
  Будівельник тупим обличчям глянув на будинок.
- Ну що, що стоїть он!
- Так його не зносять? 
- Ні, нічого тут не зносять, - сказав будівельник, і поніс шмат паркана далі. 
Громада розхвилювалась від такої перемоги. Всі зраділи, і вирішили, що спільними зусиллями, вони добились справедливості.




  Дівчина була дома, і як завжди, під музику займалася черговою сукнею. На цей раз їй сумнівно пощастило: сукня виявилась білого кольору, який вона любила, але сукня виявилась весільною, що якраз і викликало в ній сумніви. Або сумніви з приводу того, чому вона така доросла, і досі не заміжня, або її просто нервували весілля. Мабуть вона і сама цього не знала, проте незважаючи на сумніви все ж завзято працювала ножицями, і шпильками. На стіні висів її красивий портрет, на якому вона і її спеціальний вішак для тканини, були зображені посередині полотна, а весь інший фон, заливало бліде світло сонця; хлопець знав, що вона не любить багато сонця, і жовтий колір, тому зробив все так, як зробив. І їй це подобалось. Часом вона поглядала на картину, і двічі зітхала: спочатку від розчулення, а потім від легенького розчарування, через те, що справді вважала себе не такою красивою як там. А дарма. Вона була прекрасною.
  Двері швидко відчинилися, в квартиру забіг хлопець, підбіг до неї, обійняв за талію, і притинув її губи до своїх. Він цілував її, наче востаннє. І дівчина збентежилась.
- Щось сталось? - запитала вона. 
- Тобі треба назад до батьків, терміново. 
- Що, чому? 
- Повір, нема часу пояснювати. Просто йди, чуєш? Іди. 
Дівчина почала збентежено збиратись, а хлопець їй допомагав. 
- Я тобі все розкажу, як тільки настане момент, добре? Повір мені. Все буде добре. 
Біля дверей, він ще додав:
- Я люблю тебе. - Він поцілував її, і закрив двері зсередини. Трошки постоявши там, він повернувся до кімнати, і сів на ліжко. Посеред кімнати стояв порожній спеціальний вішак для тканини, а на стіні висів портрет його коханої. Через деякий час, у двері постукали...
 


   Недалеко від одного материка, в морі розсипалась купка островів. Там холодні вітри, і красиві пейзажі. Вони здебільшого похмурі, через холод, і хмари, але все одно красиві. На одному з таких островів, стоїть маленький будиночок, а на дерев'яних східцях цього будинку сидить хлопчина, з рудуватою щетиною. Це наш герой. Він сидить на східцях, і дивиться на красивий похмурий пейзаж. І згадується йому, що саме допомогло побачити такий чудовий морський краєвид. Він згадує, як заново відкрив бар зі своїм другом, як повернули туди його бармена, знайшовши його візитку. Йому згадуються задоволені лиця людей, які були раді залишитись у своїх домівках. Але було те, чого він не дуже очікував. Як тільки людям залишили житло, вони вирішили що добились цього завдяки своїй єдності. І раз, вони добились завдяки своїй єдності щоб не зносили їх будинок, значить вони точно доб'ються закриття злощасного бару-клубу, який заважає спати ночами. І якоїсь ночі, одна героїчна бабця, викликала санепідемстанцію у свою квартиру, для того щоб ті заміряли рівень шуму у її квартирі. І коли відповідна служба, прибула на місце, вона піднімалася на третій поверх, і побачила, що будинок знаходиться в жахливому стані, і підлягає або капітальному ремонту, або знесенню. Щодо рівня шуму, на жаль він не перевищував допустимої норми. Але санепідемстанція, з якою (як з дитинства вчив нашого героя батько), жартувати погано, бо вони живуть своїми законами, не залишила цей будинок осторонь, і змогла підняти питання його ремонту, або знесення. Поки це питання йшло до верхівки, воно наробило стільки шуму серед різних держустанов, що коли дійшло кінця - то розглядалось спеціальною комісією, яка вияснила, що: розпорядження на ремонт/знесення вже приходило; було підписане знесення, і навіть виділені для цього кошти; операцію відмінили, через приватизацію ділянки сином чиновника, який підписував документ. Крім цього, бар не був занесений в податковий реєстр. 
І як тільки закінчилось внутрішнє розслідування, "справедливий" суд постановив, що батька потрібно відпустити оскільки немає всіх доказів, а сина перевести на підписку про невиїзд, поки не закінчилось остаточне розслідування. Батько отримав строгий нагляд, за кожним своїм кроком на роботі, а син, отримав злісний погляд батька у суді. Будинок знесли, людей залишили без житла, і пригрозили їм, що вони ще легко відбулися, бо на суді лунали свідчення і проти них. 
  Прийшлось постаратись, щоб виїхати з підпискою про невиїзд. Дуже постаратись. Але тепер, наш герой тут, милується прекрасним пейзажем. Цікаво, думав він, чи може цей пейзаж стати ще красивішим? 
  Він вже піднімався зі східців, і розвертався до будинку, але на половині повороту, його погляд застиг. На краю берега, на холодній піщаній землі, стояла головна прикраса цього пейзажу. Його кохана дівчина. Він завмер, від такого видовища. Вона стояла в шовковій білорожевій сукні з квіточками, а її темне як ніч волосся розвивалось за сильним вітром, який наче хотів вкрасти цю красуню собі. В одній руці, вона тримала велику сумку, очевидно зі своїми речами, а в іншій спеціальний вішак для тканини. 

Yura_Lekan
Опубліковано: 13 лют. 2019. 22:36
Художнє оповідання з романтичною сюжетною лінією.
0 відгуків
Відгуків ще нема! Ви можете написати перший відгук до цієї публкації!