Хто кому вилиже сраку з нас ? Cпроби полишиш це як узнать . Всесвіт інь-яневий вертить круг серце зів'яне - гній : мертвий труп . Двічі не ввійдеш в стрімку ріку . Хуй ледь завівсь під " кукуріку " піки оргазмів пизда вдала як Гюльчатай би їб Абдула . Джин ізсередини лампу тре ввік крім цієї не мав потреб . Мавпи кочують навколо пальм : спрагнеш - то голову колупай . Люди ! Папуга - не диктофон : бійтеся Бога набути форм квантова світить вже ера бля вальсами привида-корабля . Вартість біткоїнів знов росла . Анус ковтком насолод розслаб . Щастя розвалиться на сльозах . Хто кому

Все розпочалося в епоху Тайсьо в час коли розповсюдження демонів достигло свого апогею і відважні воїни-мечники повністю посвятили себе захисту мирних жителів. Серед цих мечників найбільш авторитетними вважалися так звані Стовпи - люди що досягли неймовірних висот у боротьбі проти демонів. Серед попереднього покоління стовпів найбільше виділявся один мечник зі своїм незвичним стилем дихання, по дивному збігу обставин всім в організації категорично заборонили будь-які згадки імені, фамілії чи стилю дихання пояснюючи це тим, що цей так званий стиль ніс невиправну шкоду не тільки фізичному, а й

Намагаючись доторкнутися до кожної травинки, я, маленька дівчинка, біжу полем. Вдихаю кожний відтінок запаху вересневого вітру. Переді мною відкривався цілий світ зі своїми загадками та таємницями. Здавалося, пагорби посміхалися мені та запрошували до пригод. Це були коротенькі миті, у які я точно могла сказати: "Так, я вдома". Бабуся відпустила мене саму гуляти селом. Я дійшла до краю і милувалась незрівнянними пейзажами степів сходу. До вечері ще був час, тому ноги вели мене на знайому стежину. Зазвичай, нею ми їздили на велосипедах до тітки, але я вирішила, що достатньо добре

Моє життя поділено на чорне і біле. Біле - це небо, воно завжди було наді мною, як високо не підіймешся - ніколи не дістанеш, воно лише огидливо дивиться на тебе і мріє ніколи не знати про твоє існування, бо воно там, де немає ніяких меж. Нема і способу наблизитись до білого в житті, чим би воно не було: білі простирадла, в яких замотуєшся з головою від щастя про цю мить, білі сонячні зайчики, що бігають по кімнаті, біла піна від блакитного океану... Це все короткочасне, не можна достовірно знати чи проживав ти ці емоції у той момент? А може ти лише додумав це все у себе в голові? Ось ми і

Психи діляться на хворих виліковно та таких які маскуються під них акуратно : стрімголов не гонять коней економлять жваві кроки ніг пітних ловлять ніздрями коли момент назріє маніфест проголосити змогу дать а тоді - відводять душу вже як звірі й хай навколо хоч сиренами гудять . Насвинячили - не надто в тінь тікають від гарячої міліції руки . Так у нашому коханнячку цікаво все змішалося : і вівці і вовки . Гострих ікл слину ледь тамують трави мишка нишком тільки дражнить апетит : Бог чи Дарвін знають мудро хто жить вправі бо комусь шматком на корм сухий піти . З ями змій маячить : "

1 частина: "Поступове Розкриття Таємниці Цирку" Розділ 1: Ознайомлення про цирк У невеликому місті був цирк, і у цьому цирку постійно показували всякі витівки, наприклад як клоун показував як він йде по канату, і всі аплодували йому, та були здивовані, і не розуміли як він це робив, але цирк через декілька років закрили, тому що у цирку нібито був ремонт, але все було інакше. Був один такий випадок і зараз я вам його розповім… Розділ 2: Таємниця про цирк. Зустріч з Клоуном. Жили були два друга першого звали Степан а другого Павло, й вони товаришували з самого дитинства, і у місті

Здавна з Дауна синдромом батько пестить малюка . Хтось захищений від дрона дрином - пробуй налякать хтось вдягнув жилет з кевлару пристрій бачення вночі : без біноклів-окулярів ближній - невідомо чий . Міркувати можна далі про синдроми і війну побратимівські медалі скронь завчасну сивину але мабуть треба кінчить на високій ноті соль і з нуля вставляти іншій унітаз під антресоль

До пизди тобі мої шедеври дим лікнепу небом дме крізь дах Гамлетом запитують щоденно : " Що ж шедевр як не твоя пизда ? " Так : пизда яйцю першопричина матка-королева аксіом золота середина безцінна а не єблі блядь атракціон ! Плачуть струни кобзарем вусатим раком бекать втомлений пастух : та тобі й пизді твоїй до сраки рим за сімома дверима стук . Силоміць в читальню не заселиш байкою розширювать колгосп : крихту хоч би критики насереш чи гівна просити у когось ?

Котлети рум’янилися на сковорідці, наповнюючи кухню приємним запахом. Сьогодні я була надто втомлена, щоб мати бажання готувати. Мої ноги гуділи, а спина нила. Котлети пригоріли. Але байдуже. Чи буде йому до цього діло? Чи помітить узагалі? Може, трохи побурчить через підгорілу скоринку. Але цікаво, що б засмутило його більше: пересмажені котлети чи те, про що я мовчу? Спроба врятувати вечерю, зменшивши вогонь, була очевидно невдалою. Я присіла, ніби вперше за день, і на мить задумалася. Що я маю після 20 років подружнього життя? Гостинку, двох проблемних підлітків і роботу 5/2. Ну і

Хочу заплющити очі і відчути, ніби нічого не сталося. Ніби я не блукаю руїнами, а насолоджуюсь прогулянкою. Ніби я й не вмирала ніколи. Але відчуття таке, ніби ніколи й не жила насправді. Я не встигла прожити своє життя. Своє, не те, яке мені хотіли нав'язати. Мене вбили заради забави. Просто розважались. Їм було чхати, що я хотіла, що мені було страшно, що я плакала. Їм це подобалось. Вони – безжальні тварюки, що ненавидять все живе. Ці окупанти відібрали спочатку моє нормальне життя, потім моє виживання у їх лапах, тепер і життя мого міста. Мого любого міста більше немає. Вони стерли

Індіанець втратив нюх - втратить скальп . Цензор сцяв таку хуйню пропускать . Море квітами віршів ніби є та пизду розворушить не дає найпрекрасніше з Господніх творінь : як перепірнать безодні твої ? Мозок звів від мозолів сраний зад аби яйця псом знов ліг став лизать . Індіанець втратив скальп - втратить честь . Критик автора зашкварив пече . А я йогом зміг пизду заклинать збігом йобаних безглуздих принад . І вона мені отрути тепер відливає кожен крихітний перл : розгадати треба вміти секрет - оттоді з бабами миттю все пре . Індіанець втратив честь - втратив сенс . У могилу автор іскру несе

Жив Князь Переп'ят, у князівстві Не мало добра він зробив, За життя своє у суспільстві Військовому шану схопив. Но вже він три роки воює У дальній країні, важко Дружина-ж то серцем горює Не маючи звістки давно. Тож військо збирає, у дворі Словами побуджує йти В походи далекі,- по зорі Знайдемо Князя соколи.. Гніздо покидають, по полю Вбачають великі війська, Всі мужі не в страху, до бою Мечі дістають, а вона - Дарований лук, в Переп'ята Стрілою у серце не зна Що муж це приїхав, завзято Його на колінах трима. Він очі заплющив, у землю Душа відійшла назавжди, Вона без вагань у цю