- Гаразд, хлопаки, в мене для вас чудова звістка.
-...
- Сьогодні я навчу вас одному дуже потужному заклинанню, що з покоління в покоління передавалось у моїй сім'ї.
- Яке заклинання?
- Потужне.
- І що воно робить?
- Дещо потужне.
Грок із Ваєром недовірливо перезирнулися.
- Ви, будучи моїми кращими учнями, заслужили право володіти цим неймовірно крутим закляттям. Давайте я вам його продемонструю. Ваєр, дай свою руку.
- Ну, добре...
Я охопив його міцну кінцівку з гострими пазурями своїми руками.
- Експекто Патронус!
Ваєр немов підкошений рухнув на землю. На обличчі яскраво відбивалось збентеження.
- Дивно. – Мовив він. – Я не можу поворушити тілом.
- Яке потужне закляття! – Втрутився Грок. – У нього сильно пошкоджена шия. Я, як цілитель, це прекрасно відчуваю. Сенсею, ви і справді...
- Членус Відпаданус!
- Хах... Тепер і я не можу поворушитись. Сенсею, ви крутий.
- Можеш вилікувати себе, Гроку?
- Ні, не думаю. Мені для того потрібні руки. Чекайте, а як ви тоді нас вилікуєте? Сенсею? Сенсею!?...
Якщо пропускати через метал електричний струм під високою напругою, через природній опір провідник почне нагріватися. Я вставив під свої кайданки побільше шкіри, щоб не обпекти ногу. Я вже давно звик до того, що будь-яка моя травма вмить лікується, пора вже забувати про цей сервіс. Я зосередив магію в останній ланці ланцюга, що тримала мене біля скелі. Коли та розігрілась до червона, мені вдалось її розірвати. От і все... Все...
- Сенсею, шо ви робите?
- Не хвилюйтесь, хлопці, все під контролем. Довіртесь мені.
- Гаразд, а для чого вам кіл з кувалдою?
- Тобто, для чого? Хочу забити ось цей ось кіл, ось цією от кувалдою. Це ж очевидно.
- Ясно... Слухайте, ви звісно наш вчитель, але обов'язково вилазити на мене зверху? Я не надто людей люблю. Вони бридкі. Я дещо гидую.
- Ой, вибач. Зачекай хвилинку, зараз заб'ю цей кіл тай злізу.
- А обов'язково забивати його мені в око?
- Так, це для вашого ж добра. Друга стадія закляття.
На дві останні атаки в мене пішло близько шестидесяти відсотків всієї мани. Іще двадцять знадобилося, щоби порвати ланцюг. Для того, щоби вбити цих двох самою тільки магією, мені знадобився би весь мій багаж. Тому я вирішив скористатись грубою силою. Що правда, знадобилося близько десяти хвилин, аби розколоти череп цього громили.
- Хух.... Нарешті. Ваєре, тепер твоя черга.
- Що там сталося? Звідсіля я нічого не бачив. Що там з Гроком? Що дає друга стадія закляття?
- Оооо... Вона дає неймовірні почуття і казкову силу. Грок зараз сповна ними насолоджується, тож не турбуй його.
- А що це за звуки були? Мені здалось, ніби він кричав від болю.
- Тобі не здалось...
Вбивство розумних істот (відносно) не викликало в мене жодних суперечностей. Та ще й таке жорстоке... Але це тільки, якщо дивитися з точки зору гуманізму. Зі свого боку я вважаю, що вчинив із цими покидьками неймовірно милосердно. Може того я й відчуваю тепер цю пустоту всередині? Я стільки часу мріяв їх вбити. Вигадував найбільш брутальні методи, що згодилися би для сцен файталіті в МК. Та в результаті, мені якось сумно, чи що? Очікування виявились значно приємнішими самого дійства. Не міг же я прив'язатись до цих паскуд?! Та що зі мною не так? Що за блядскі почуття? Я повинен кричати від щастя! Якби їх можна було воскресити, я би одразу це зробив і вбив би їх знову. Однієї смерті для них мало.
За цих двох я отримав чотири рівні. Хоч я і маю штраф у 99%, та все ж різниця у рівнях надто велика. Я би отримав, певно, рівнів двадцять-тридцять, якби не спеціальність. Та що вдієш. Нехай мене грітиме думка про те, що мої мучителі перетворились на досвід, і послужать першою сходинкою на шляху до омріяної свободи.
Минулу близько трьох років з тих пір, як я потрапив у цю халепу. Отже мені зараз десь сімнадцять. На щастя ніхто не влаштовував мені святкових тортур в знак річниць, тому я не можу сказати точно. Однак я підріс і набрався сил. В мене навіть кубики якісь на животі з'явились. Ніколи таких не бачив. Магічні здібності теж прокачались. Пора вертатись додому. Хоча я вже й забув, де це. Я дуже туманно пригадую життя до пекла. Здається, в мене була дівчина. Точно, її звали Енні. Чи це я собі вигадав? Будемо вважати, що це правда. Так трохи драматичніше.
Я не надто сентиментальний хлопець. Ця місцина в мене ностальгії викликати не буде. Хтось казав, що в пам'яті залишаються тільки хороші спогади. Я би з ним посперечався. Я всім серцем ненавиджу це місце. Навіть не так. Я ненавиджу весь цей клятий світ. Була б поруч зі мною велика червона кнопка, я би без вагань її натиснув. Навіть якби на ній писало того не робити.
/ Раса --- Людина /
/ Рівень --- 19 /
/ Спеціальність --- Раб (1%) /
/ Базові характеристики: /
/ Сила --- 35(+4) / / Витривалість --- 40(+4) / / Маг. Сила --- 72(+1) / / Мана --- 109(+10) /
/ Навички: /
/Концентрація---128//Чутливість --- 120//Контроль мани---113 //Мислення---109//Витримка --- 48/
/ Стихія --- Блискавка /
/ Титули: /
/ Мученик /
-
Нарешті я дочекався нового титулу. І нарешті він звучить не як образа. Бонус становить 1600%. Тобто, мої рани заживають в сімнадцять разів швидше. Досить непогано. Правда від смертельних ран це все одно не врятує.
Бали характеристик я поділив між маною, силою та витривалістю. Загалом, базові показники досить прості. Немає ніяких абстрактних: вдачі чи бойового духа... Була б там удача, я взагалі б не думав, куди розподіляти бали. Сила показує максимально можливу силу. Витривалість – її запас. Аналогічно і з маг. силою та маною. Оскільки моєї потужності вистачає для вбивства демона, слід збільшити її об'єм. Також не можна забувати про фізичні дані. Без ігрових механік їх досить складно піднімати. А мені, скоріш за все, прийдеться дуже багато бігати. Навички я не чіпав, тому що вони і так достатньо високі. Їх подальший ріст мені зараз не найголовніше. З першими чотирма все більш-менш зрозуміло. Без них я як Тоні Старк без костюма і після лоботомії. Витримка виглядає так собі, але може дуже сильно мені допомогти.
Витримка --- Дозволяє залишатись при свідомості після отримання пошкоджень. Чим вище даний показник, тим більші пошкодження об'єкт може перенести при тямі. Не впливає на загальну живучість.
Ця навичка може непогано співпрацювати з моїм титулом. Можливо, варто було б її підняти, але з моїм штафом, кожен бал на вагу золота. Хоча ні... Яке там золото... Кожен бал на вагу сльози русалки зробленої із антиматерії і вичавленої Елвісом Преслі в Мезозойський період під наглядом Ісуса Христа на Марсі.
Деякі собакени допитливо заглядали в мій бік, але поки що тіла демонів їх відлякували. Зовсім скоро мені прийдеться із ними зіткнутись. До того моменту я повинен як слід підготуватись. Тому, я ледь не надірвавши сраку, підняв на ноги Ваєра і спробував якось притулити його до скелі. Пововтузитись прийшлось чимало. Але зрештою, я винайшов для нього нову спеціальність: демон-пугало успішно встановлене. Мені згадалось, як сильно я ссявся, коли вперше його побачив. Тепер же він виглядає жалюгідно. Зробити щось подібне із Гроком не надто розумна ідея. Для цього мені знадобився би кран.
Я вдягнув свій улюблений короткий шкіряний жакет. Взяв пару ножів зі столу. За кілька днів до цього я попросив Ваєра пошити для них піхви і ремінь. Також перед смертю він зробив для мене невелику наплічну сумку, куди я поклав пательню, рештки солі і ще деякі корисні речі. Я зробив собі спис із тієї палиці, від якої відмовилась Мері, розплющивши і заточивши її кінець. Наостанок я трохи перекусив Гроковою рукою. Мені здалось, що я витратив більше калорій на те, щоб відділити м'ясо від тіла, ніж отримав він самого процесу харчування. Враження, ніби довго і нудно жував гуму. І на останок я попрощався із моїм кращим другом.
Прощавай, товарише мій. Я тебе ніколи не забуду. Ти був для мене цілим світом, і навіки залишишся в моєму серці. Бувай, мій матраце...
