Будь проклятим той день, коли я вирішив думати членом, а не головою. І це при тому, що я на пам'ять знаю свою нервову систему. В члені абсолютно точно немає мізків! Кілька разів я був на межі смерті. Підозрюю, що в демонів не просто так слабке лібідо. Схоже вони трохи розумніші, ніж я вважав.
Мої падавани гуртом вирішили мене зрадити і перейти на темний бік. Що ж, самі винні. Вони були досить близько до того, щоби я над ними змилостився, але ні. Суд прийняв одноголосне рішення, що не підлягає оскарженню. Їхні жалюгідні відмазки типу: «сер сенсей, наймогутніший маг серед людей не міг так просто скласти зброю перед якимось сукубом» судом прийняті не були. Ніфіга вони в цьому житті не розуміють. Існують вороги, з якими нікому не під силу впоратись.
Мері пішла геть, але обіцяла повернутись. Ага... Звісно. Радісних пик вона тут більше не зустріне. Тим часом я вирішив трохи покарати хлопців за непослух. Я перекрив поставку матеріалу для Ваєра, тож тепер нехай робить, що хоче. Свій вклад в мій комфорт він уже зробив. В мене є кілька непоганих прикидів, вугільно чорного кольору, зроблених із ніжної шкіри моїх сідниць. Нажаль, я не мав ані найменшого уявлення, як її обробляти, тож прийшлось дану інформацію купувати за божевільні кошти в тої ж таки Мері. Для мене ці костюми дорожчі ніж всі гучі і версачі разом узяті. Я уявлення не маю, що зроблю із тим, хто мені їх зіпсує. І це при тому, що я завжди вважав одяг не більше ніж просто одягом.
Хоч Мері і говорила неприємні речі про Ваєра, проте його талант вона оцінила. Хитра курва зробила замовлення в демона напряму, оминувши мій безпосередній контроль. Він пошив їй плащ, поки я спав. Скрізь суцільна зрада...
Грока я змусив весь день стояти на голові, мотивуючи це тим, що так краще контролюється мана. Після того він зізнався, що результат і справді покращився. Тепер от сижу і думаю: може й собі спробувати? Але ні, я махав такий дибілізм. А от тупий Грок своїми словами забезпечив собі комфортне положення на всі подальші тренування.
Якраз в такому положенні і застала його Мері.
- Здоров, Ананас, як справи?
- Дуже смішно... - Ображено відповів я.
- Шо це з громилою?
- Я тренуюсь... - Натужно процідив Грок крізь зуби. – Не заважай, мерзенне створіння...
У відповідь Мері лише збентежено глипнула очима.
- Не зважай. – Втрутився я.
- Мда... У вас тут завжди якась хрінь відбувається, ну то таке. Я тут за іншим...
- Дай вгадаю?
- Як на рахунок трошечки розважитись?
- Твоє трошечки – зовсім навіть дохуя. А про розважитись я взагалі мовчу.
- Ой, тільки не плач. В мене є плата.
- Ніщо в цьому житті не варте...
Несподівано, з-під свого (мого) шкіряного пальта Мері дістала пляшку з підозрілою рідиною коричнюватого кольору. А може й варте...
- Чорт... Це те, про що я думаю?
- Нє, бляха, це не рожевий поні. Звідки мені, курва, знати, про шо ти думаєш? Це віскарь. Ну то як? Го на матрац?
«Я неповнолітній!» - Мав би закричати я, але на Батьківщині так ніхто не робив. Я звісно алкашом себе ніколи не вважав, в принципі як і будь який алкаш, але через весь цей стрес я б не відмовився перехилити чарку. Крім того, пити кров набридає все більше й більше. Я взагалі дивуюсь, як я від того досі не помер. Саме тому, в даний момент вся моя антибольова система трохи підвисла, і незабаром я швидко згадав, над чим саме там тренувався Грок.
- Ні! Ні! Ні! Забери це все геть. Мене за пляшку віскаря не купити.
- А за дві? – Мері проігнорувала мою оборону і знову поставила шах. Дивним чином в другій руці була іще одна пляшка.
- Слухай, я і в кращі свої часи стільки не стягував. Навіть якщо ти дістанеш третю, результат не зміниться. В моєму становищі вживати дуже болісно.
- Ти впевнений? – Мері дістала третю.
- Абсолютно. Україно попаданос обліко морале.
- Га? Ти закляття читаєш, чи шо? – Учні трохи напружились.
- Ні, забий. Короче, я пас. І воля моя непохитна, наче Будда.
- Так, да? Ну ладно... - Здається, вона все таки здалась. – На, тримай. Принесла твою заслужену, ананасову карту рівнів.
Сукуб з пихатим виразом недбало жбурнула мені невелику металеву пластину і почала на відїбись пояснювати.
- Ця карта демонструє інформацію про будь кого, хто залишить на ній свою кров. Робити це слід в кутку поверх тих древніх рун.
Вона вказала пальцем в конкретне місце. Глянувши туди, я не аби-як здивувався.
- Шо за... Контрл Шіфт Ескейп?...
-
-
-
Єбать.
-
-
-
Я.
-
-
-
Лох.
-
-
-
Як тільки я сказав ці три загадкові слова, переді мною виникло блакитне вікно на кшталт тих, що обзивали мене терпилою.
-
/ Раса --- Людина /
/ Рівень --- 2 /
/ Спеціальність --- Раб (1%) /
/ Базові характеристики: /
/ Сила --- 33 / / Витривалість --- 37 / / Маг. Сила --- 68(+1) / / Мана --- 105 /
/ Навички: /
/Концентрація---123//Чутливість --- 117//Контроль мани---111 //Мислення---105//Стійкість --- 45/
/ Стихія --- Блискавка /
/ Титули: /
/ Страждалець /
-
Мері ще досить довго махала руками мені перед очима, поки я не прийшов до тями.
- Слухай, Мері, забирай її назад. Вона мені не потрібна.
- Шо? Як не треба? Я шо її даремно купувала? Вона, знаєш, не дешева!
- Дай мені ліпше ту пляшку...
Мері глянула на мій сумний вигляд, та й собі трохи притихла. Все ж таки за карту я розплатився сповна.
- Ей, що трапилось? Це через те, що ти раб?
- Та ні, все гаразд. Я просто... Не знаю.
Не знаю, від чого мені стало так паскудно. Від того, що я такий дибіл, чи від того що система просто знущається наді мною. Як взагалі можна передбачити таку тупість? І стоп... Який нахєр гаразд?... Я бляха в пеклі! Однак, важко в це повірити, але Мері вирішила проявити трохи людяності.
- На, тримай – Вона протягнула мені спиртне і поплескала по плечі. – Це за рахунок закладу.
Після цього вона нахабно всілась поруч зі мною і роздала по пляшці моїм корєшам. У неї тих було чотири штуки.
- Ем... Ми справді будемо пити віскі, як пиво?
- А його хіба не так п'ють?
- Ні.
- Я все думаю, чого на мене всі так витріщалися в барі. Від такої уваги ледь не зірвалася.
- То чого ж ти? Треба було їх вжучити. Чи то тільки для мене така акція?
- Хазяїн забороняє.
- Он воно шо... Тобі теж непросто живеться.
- Так. Тутешня магія тамує голод і кровожерливість, але це не стосується хіті. А в місті багато уваги привертати не можна. От і приходиться шукати собі жертви по закутках. До того ж всілякий непотріб.
- Да, життя неймовірно неприємна хрінь. До речі, тут магією льоду, випадково, ніхто не володіє?
- Ну, є кілька кандидатів, але вони далеченько.
- Ясно... А магією коли?
- Про таку не чула.
- От я й кажу... Життя – до біса жахлива річ. Чому існує магія вогню, землі, але немає магії бургерів? Чому немає, скажімо, телепортації? За таку магії я би кого завгодно вбив.
- Взагалі-то, є один чувак із магією телепортації...
- Уб'ю...
- Ага, пупок не розв'яжи. Того придурка навіть я боюсь.
- Він такий сильний?
- Ну так телепортація ж...
- О, до речі, а можеш показати свої навички? – Мері у відповідь знизала плечима.
- Чому б ні?
Сукуб дістала пластину і капнула в кутку власною кровю. Через кілька секунд на ній проступили чорні літери іноземного письма, яке я вже давно вивчив.
-
/ Раса --- Демон /
/ Рівень --- 488 /
/ Спеціальність --- Сукуб (бонус досвіду за спарювання) /
/ Базові характеристики: /
□□□□ □□□□□□ □□□ □□□ □□□
/ Навички: /
/Перевтілення/ /Чарівність/ /Спокусливий погляд/ /Врода/ /Контроль тіла/ /Навіювання/ /Контроль розуму/
/ Стихія --- Розум /
/ Титули: /
/---/
- Скажи мені будь ласка, Мері... А шо це в тебе за навички такі, яких я в ЖИТТІ НІКОЛИ НЕ БАЧИВ?!
- Триндець... Схєра мені для тебе тужитись? Це в місті мені конспірація потрібна, А тут, пане, будьте ласкаві сходити нахуй. Мені в своїй звичній формі і без навичок комфортніше.
Звісно... Суміш феміністки і німфоманки і справді лякає.
Ми ще трохи так посиділи, після чого Мері віроломно скористалася моїм п'яним станом. Мої катувальники валялись у відключці і нічим допомогти не могли. Дивно, що віскарь так на них подіяв. Я вважав, що їм таке пойло шо коню молоко, але цілком імовірно, що клята бестія їм шось таки підмішала. Ця курва здатна на все, за для мети. Проте мене хвилює дещо інше. Проти мене використали мій же метод. Почуваюся використаною ганчіркою. Вибачте, ті кілька дівчат, з якими мені підфортило. Мені справді шкода.
Коли я зміг рухатись, її вже не було. Сьогодні якийсь дзеркальний день. Карма взялася за старе? Мені було вельми недобре. Виявляється, моя техніка не надто ефективна проти похмілля. Також я був трохи розчарованим із дива інженерно-магічних наук людства. Ця бракована скріншот-пластина навіть не показала чисел в статусі. Тож я так і залишився гадати, наскільки ж сильно я поступаюсь в силі цим триклятим демонам.
У Грока та Ваєра рівні були нижче. 378 та 390 відповідно. Коли вони прокинулись, то були дещо шокованими самим фактом прокидання. Для них це було чи не вперше в житті. Після того вони ще досить довго, і з не аби-яким настороженням слідкували за тим, як я намагаюсь закрити вікно статусу. Чому б нам не використовувати різні команди для відкриття і закриття ігрового меню? Це ж так до біса дотепно та зручно, правда? Нарешті мені пощастило із Ctrl+Tab+PgDn. Не знаю, яким андроїдом користувались місцеві програмісти і який лінукс вони там собі курили, щоби прийти до такого геніального рішення.
Наступні кілька тижнів я просив Ваєра ловити для мене собакенів і приводити на забій. Це, що правда, виявилось складніше, ніж я собі уявляв. Вбивати їх – ще та морока. Але, перебивши цілу тонну цих істот, я зміг підняти свій рівень аж до п'ятнадцятого. За кожен рівень система нараховує один бал характеристик. Із прямим доступом до статусу, я можу їх розподіляти. Ними також можна піднімати навички. Тож, завдяки цьому, я дізнався, що сума характеристик Мері як мінімум не менше 488. Я гадки не маю, які у неї стартові показники, чи як сильно вона їх розвинула без головної ігрової механіки. Загалом, оптимістом я себе не вважаю. Навіть у собакенів рівні не нижче сто двадцятого. На мене навалила зневіра. Руки опустилися. Та все ж, подумав я, чого мені хвилюватись? Гірше вже точно не буде. Я змусив себе посміхнутись прямісінько в чорні хмари над головою. Все буде добре - збрехав я собі.
- Слухай, Ваєре, в мене тут виникла ідея для нових тренувань. Не підкажеш, в якій стороні брама?
