Моє замучене тіло, радісно брязкаючи ланцюгами, гойдалося на скелі. Ваєр відпрацьовував удари в груди. Хочу сказати, виявляється він у нас майстер. Він дуже вміло орудував палицею. Його удари неймовірно точні, і ідеально розраховані по силі. Один удар - одне зламане ребро. Мабуть, хазяїн не просто так взяв його на цю посаду.
Ми з ним трохи потеревенили. Я вирішив назбирати трохи інформації, так би мовити. Дещо мені вже було відомо. Наприклад, те, що у демонів геть відсутній нюх. Мені довелося їм довго пояснювати який зв'язок між моїми сльозами і горою гівна піді мною. Якщо задуматися, то це і правда складно зрозуміти. Як пояснити сліпому, для чого вмикати світло в кімнаті? Як би там не було, мені вдалося вмовити Грока, прибрати все це неподобство. Взагалі, останнім часом він мені дуже допомагає. Обрізає нігті, волосся, годує, прибирає після мене, лікує... Рідна мати про мене так не дбала. Може мені над ним змилоститись? Мммм... Ні, мабуть, його якраз вб'ю першим. Я ж не лох. Хіллера завжди вбивають першим. Я так впевнено про це кажу, тому що мої тренування непогано просуваються. Часу в мене предостатньо. Поспішати нікуди. Мій розвиток перевершив будь які очікування. Слухай, а може мені поговорити з їхнім босом? Нехай влаштує мене тренером демонів. А що? Трохи попрацюю, а там дивись мене і відпустять? Було б непогано.
Також я дізнався, що демонам зовсім не потрібно харчуватись. Я звісно і сам шось таке підозрював, коли спостерігав за ними день у день, проте мене цікавило швидше як це все працює з точки зору біології. Грок мені розповів, що то ефект певної магії, поширеної по всій території пекла. Власне завдяки цій магії і було створене подібне місце – в'язниця для демонів. Якби не вона, в силу кровожерливої природи місцевих жителів, через короткий проміжок часу тут би нікого не залишилось. Тобто, коли демони виберуться назовні, почнеться справжній кривавий бенкет.
Це місце має форму спіралі. Я досить туманно собі уявляю, як простір може бути у формі спіралі. Ми ж, здається, не в підземеллі. Не може ж бути підземелля настільки просторим, що не видно ні стін ні стелі. Чи може? Відповіді я так і не добився. За словами демона, ми зараз знаходимось десь на зовнішній дузі. На її кінці знаходяться ворота, що ведуть в нормальний (відносно) світ. А в самісінькому центрі проживає володар. Головне не забути спитати шо в якій стороні. Було б дуже прикро піти в неправильному напрямку.
Я запитував демонів про їх чисельність, але нічого корисного не почув. Можливо вони не знають концепції чисел? Відповідь була: багато. Заїбісь. Якби в мене було шість пальців на руці, я би теж вирішив що це багато. Варто спробувати пояснити їм суть поняття відносності. Хоча, дуже навіть можливо, що вони про нього знають. Коли я запитав про чисельність тих дрібніших потвор, вони відповіли: дуже багато. Ті почвари, до речі, теж вважаються демонами. ( В пеклі? Та ну... Дивина та й годі.) Але в них дуже низький інтелект. Коли Ваєр це сказав, я не втримався і заржав як коняка. Він так і не догнав, чому.
Поки ми базікали про різне, на горизонті з'явилась підозріла фігура. Хтось абсолютно точно прямував до нас. Невже наше тріо нарешті стане квартетом? Помітивши його, мої знайомі опустились на коліно і тихо схилили голови. Ого... Якесь цабе. Дуже доречно. Можна поговорити про моє працевлаштування.
Хазяїн, а схоже це був саме він, виглядав звитяжно. Я б навіть сказав круто. Велична і загрозлива хода. Кремезна фігура. Гострі, навіть по демонічних мірках, риси червоно-чорного обличчя. Зухвалі бичачі роги прикрашали голову, під якими грізно виблискували тонкі щілини яскраво жовтих очей. Його тіло було вкрите неймовірно крутезними чорними демонічними обладунками, ніби щойно із Скайриму. Якби я міг, то точно луснув би себе долонею по лобі. Для чого... Ну для чого тобі тут обладунки!? В тебе іншого одягу немає? Он, поглянь яке миле вбрання із моєї шкіри собі забацав Ваєр! Талантище! Хоч бери, і магазин одягу відкривай.
- Ми раді вітати вас, великий хазяїне. Дозвольте дізнатися, що ж привело вас в таке далеке місце?
Від сказаних Ваєром слів, мої очі повилазили із орбіт. ТИ ХТО ТАКИЙ? Куди поділась та тупувата манера спілкування? Що в біса коїться?
- Ми, ваші раби, виконаємо будь яку вашу...
Повисла мовчанка. Навіть мені стало дещо ніяково. Ваєр з надією глянув на свого товариша, але той ніби нічого й не помітив. Тим часом хазяїна перекосило від роздратування. Кілька секунд він втоптував демона в землю своїм поглядом, аж поки не витримав і сказав:
- Волю.
- Ми виконаємо будь яку вашу волю! – Швидко випалив Ваєр. - Вибачте, хазяїне.
- Великий хазяїне!
- Прошу, простіть мене, мій великий хазяїне...
Ясно... Як я вас розумію... В мене теж колись був шеф із прибабахом. Нікому такого не побажаєш.
- Так що ж вас привело до нас, великий хазяїне? – Спокійно перепитав Грок. Після чого отримав від Ваєра злісний погляд.
- Хочу зняти стрес. Як же мене все дістало... Клятий Аш припхався вчора. «Все не так...» «Все не те...» - Почав раптом кривлятись хазяїн. - Весь такий... «О, дивіться... Я дохріна розумний, а ви всі лайно собаче...» Так і хотілося йому голову відірвати. «Де зброя?» «Де гроші?» В сраці! Не твоє собаче діло! А потім такий... « У вас тут на дузі, що не генерал, то імбіцил...» На себе глянь, придурок! Ходить весь такий як бомжара, і мені ше шось розказує!
- Не переймайтеся, ваша світлосте. Він просто не здатен у повній мірі оцінити таку непересічну особистість, як ви. – Спокійно відказав Грок. А виявляється в нього був прихований талант до підлабузництва.
- Стули рота, я й так знаю!
- Вибачте, ваша величносте. Ви до нас на довго?
- Ні. Купа справ. Ледь знайшов хвилинку, щоб спустити пар.
Мені раптом стало цікаво, які такі справи можуть бути в пеклі? Гітлера я тут не бачив, так що, чим ви тут займаєтесь? Але я ліпше промовчу. Не надто тактовно запитувати темношкірого про вид його діяльності.
Шеф впевнено крокував у моєму напрямку. Ну да... А як іще тут можна пар спускати... Хоча... Чорт, він же традиційної орієнтації, так? Спокійно. Спокійно. Все буде ок. Певно він тут тільки за садизмом. Слава Богу, так і є... Але я його розчарую.
Я зібрав всю свою невимушеність. Розслабив кожен м'яз на обличчі. Викрутив ручку флегматизму на максимум, і зі всією своєю байдужістю заявив:
- Здрасті.
Мені здалося, що я почув спів далеких пташок, настільки глибокою впала тиша. Не очікував, що мій удар завдасть аж стільки шкоди. Реакція демона була прекрасною. Його ледь спущена нижня щелепа дриґалась в ритмі 160 - 170 bpm. Супер, можна використати для драмчика. Підключаємо груди та сідниці!
- Шо? – Нарешті вичавив із себе шеф. – Шо це з ним? Чим ви тут займались, ідіоти?!
- Прошу прощення, хазяїне... - Почав Ваєр.
- ВЕЛИКИЙ ХАЗЯЇНЕ!!!
- Прошу прощення, о, Великий хазяїне. Цей малий відрізняється від інших. На ньому було використане сильне закляття тиші.
- Шо? Ти шо несеш? Яке закляття?
- Рота підйом.
- Ніколи про таке не чув.
Демон ввігнав свої довгі пазурі мені в груди і розірвав їх майже до костей. На що я просто насвистував мелодію із качиних історій. Вона чудово лягала на створений мною біт.
- Як зняти закляття?
- Ми не знаємо. Це він його задіяв.
- Ей, шкет, Ти шо наробив? Як зняти закляття?
- Ммм... Я хз. – Спокійно відповів я.
Ше би я розказав тобі про другу частину найпотужнішого заклинання на світі: Рота відбій. Що правда в мене вже давно до нього імунітет.
Розгніваний хазяїн іще довго не міг заспокоїтись. Моя плоть розліталась навсібіч від його люті. Я раптом збагнув, шо так і померти зовсім скоро. Добре, що Грок виявився досить поміркованим, і зупинив моє умертвіння. З мого боку було досить тупо провокувати демона, але я просто не зміг стриматись. Згодом я навіть спробував трохи симулювати, але я не дівчина. В мене то погано йшло. Все ж таки акторська гра має свої межі.
Раптом, посеред всього цього буйства, переді мною з'явилось блакитне вікно сповіщення.
/ Вітаємо, ваш титул оновлено! /
/ Терпило --> Страждалець /
// Страждалець //
/ Умови досягнення: отримати 10 000 очок пошкоджень /
/ Бонус титула: швидкість регенерації збільшена на 400% /
-
Хм... А це вже цікаво...
