Так... Минуло близько десяти хвилин, а на мене ще поки не впало жодного метеорита. Підозріло... Може і правда, чим вища удача, тим гірше? Але, користуючись даною логікою, я вже мав би померти від спеки. Грок був досить бідним демоном і в нього не було коштів встановити собі кондиціонер всередині. Щось тут не сходиться... Може мене досі захищає його аура? Якщо так, то я просто зобов'язаний зробити собі із нього костюм, і керувати ним наче екзоскелетом. Тоді я стану Демонічною людиною... Ой, демонічним напівдемоном... Хороша ідея, але не думаю, що зможу втілити її в життя. Пересування, сила, маскування... Ні, ця ідея занадто хороша, щоби мати можливість її реалізувати. Гадаю, для цього потрібно мати божевільний рівень концентрації, керування магією і чутливості. До того ж, можливо мені це все і не знадобиться. Он вже й роги маленькі на лобі проросли. Добре, що під волоссям їх не дуже помітно. Чи не добре?... Інших анатомічних змін я поки не виявив. Я дещо хвилювався за свої ступні. Знаєте, важко буває знайти взуття на свій розмір копит. Проте з практичної точки зору, я ж не хобіт, щоб босим по гострому камінні лазити. Поки що я задовольняюсь лаптями, котрі склепав мені Ваєр, але вони не дуже зручні.
Було б цікаво глянути на себе в дзеркало. Може в мене тепер очі круто світяться, чи ше шось... Раніше я міг побачити своє відображення лише в річці. Іто, коли батько заставав мене за цим ділом, то якось відсторонено буркотів собі щось під ніс, а потім жбурляв у мене першим, що потрапило йому під руку. Він трохи хвилювався на рахунок моєї чоловічності після того як я сказав, що треба митися кожного дня. Цікаво, як він там? Мабуть, він зараз гордиться мною. Думає, що помилявся на мій рахунок, оскільки я навчаюсь в академії, і так далі. Певно, барон йому навіть трохи дав грошенят. Або не дав... Так... Скоріше не дав. Надіюсь той покидьок ще не здох від ожиріння. Померти тобі дозволено лише від моєї руки.
Я вже досить довго відпочивав у тілі демона. Кістки вже би мали зростися. Хоч я і отримував (мабуть) якісь поживні речовини з крові донорів, я все одно мав би відчувати голод, але його не було. Підозрюю, що тепер магія пекла почала поширюватись і на мене. Тепер я серйозно почав боятися за своє лібідо. Я спробував згадати щось збуджуюче, але натомість в голову лізли тільки спогади про мої веселі будні з Мері, і мій дружбан від того прокидатись не дуже хотів. Схоже в нього з'явився власний інтелект і він прикинувся мертвим. А, чекайте, в мене ж нижня частина тіла паралізована. Хух... Може не все так страшно.
Хоч органи вже відновились, а кістки зрослися, на мій хребет це враження не склало. Він продовжував посилати мене нахуй. Криві ребра трохи заважали дихати. Слід буде їх якось знову зламати. Таз тепер якось неприродньо давив на сечовий міхур, від чого в мене з'явився невеличкий дебаф нетримання. Короче... Лежати тут можна довго, але рано чи пізно комусь тай закортить сюди навідатись, тож пора вибиратись...
- Якого хріна тут сталося!? (БУМ!!!)
Знайомий голос... Схоже мені навіть думати не можна про погані результати випадкових причинно-наслідкових ланцюжків, тому що одразу після цього вони мають звичку здійснюватися.
- Грок? Ваєр?... Ви що, сучені діти, подохли? Та як ви посміли без мого дозволу?!
Так, це був голос хазяїна.
- Ану відповідайте негайно!!!
А в нього з головою все значно гірше ніж я вважав раніше. Так... Заспокойся... Я в будиночку. Я в будиночку. Ніхто мене не бачить. Ніхто мене не чує.
- Я тебе чую!
Бляяяяяя... Ну бляяяяя....
- Я чую стукіт твого серця. Зовсім псих? З хріна ти там робиш взагалі? Божевільний... Ти шо, думав мертвим прикинутись?
Його кроки ставали все гучнішими. Курва... Виблядське зрадливе серце! Що ж робити? Я зможу його вбити? Ну це навряд чи... Він повинен бути значно сильнішим за Мері, а в тої бестії, на секундочку, рівень майже п'ятисотий. Мені срака... Ну чому, як тільки я вибираюсь із одної халепи, їй на зміну приходить інша, але в рази більша?
- Де людина? Ти зжер її? Ну ти й псих... Суши весла, дибілоїд. Добре, що мені раптом закортіло подивитись, як тут справи.
О, так моя удача і справді була підвищеною. Але... Він спитав, де людина. Чи може бути так, що він думає ніби Грок досі живий? Собакени ж начебто всі його нутрощі зжерли. Блядь, нічого тупішого в житті не робив, але...
- В-вибачте, о-оо, в-вел-ликий хазяїне... Ми були а-атаковані нев-відомою гр-рупою д-демонів. Вони вбили Ваєра і з-забрали людину. Я в-вижив, але був па-парал-ізованим. – Нерви до біса... Востаннє я так заїкався в четвертому класі, коли вірша перед усією школою розказував.
- Йоб вашу трясця... Нє, ну це просто піздєц... Я ше такого маразму не бачив.
В один момент, крізь міцну шкіру Грока, ніби ніж крізь масло ввійшла рука хазяїна. Вона в друзки зламала його ребра, схопила мене за горло і витягла на світ Божий.
- Ти?..... – Здивування його не мало меж. Зізнатись, навіть подумати не міг, що очі здатні так сильно вилазити із орбіт.
- Хаха... хаха... Здрасті...
Від моєї незворушності не залишилось і сліду. На ноги демону почала капати жовтувата рідина. Будемо вважати, що це через тазову кістку, яка неправильно зрослась.
- Якого.... Хєра.... Тут сталося?.....
- Ем... хаха... хаха... Я-я-я все по-поясню. На-на нас і справді напали якісь демони.
- Демони...
- Т-так... Якесь озброєне до зубів ОЗУ. Вони наз-зивали себе п-печенігами.
- Шо за?...
- Ц-це пр-рравда!
- І на холєру їм то робити?
- Ем... Вони не сказали...
- А як ти опинився всередині цього ідіота?
- Ха ха... Яке хор-роше питання... Ви, мабуть, неймовірн-но р-розумний д-демон.
Чорт... Лестощі більше не канають. Він підніс мене ближче до свого розгніваного обличчя, так, щоб я міг розгледіти кожну жилу на його яскраво-жовтих очах. Його подих прошивав мене наскрізь. Рука все сильніше стискалась навколо моєї шиї.
- Відповідай! Швидше!
- Д-добре... Добре.. Я ск-кажу....... Експекто Патронус! – Яскравий спалах з моїх рук миттєво вдарив йому в обличчя.
- АААА!!! Мої очі!!!
Демон рефлекторно жбурнув мене геть і схопився за свої пошкоджені органи зору. Подякуємо йому за такі прекрасні рефлекси, бо логічніше було би просто відірвати мені голову. Я відлетів на добрих п'ятдесят метрів і акуратно приземлився на спину. Знову почувся хрускіт. А я ж тільки порівняв був хребет.
- Ах ти ж дрібна падлюка! Я ж тебе приб'ю, скотина! Я катуватиму тебе до смерті, а потім воскрешу і буду далі катувати! Ти благатимеш про смерть! Чуєш мене? В мене багато цілителів, вони про тебе подбають! Навіть не мрій втекти! Звідси немає виходу! Та я і в такому стані тебе знайду, курво!
Ну... Ми ці всі стадії вже пройшли, але не бачу причин починати все заново. Його заяви і справді мене лякають. Тому я повинен закінчити все прямо тут і зараз. Поки демон не може нормально бачити, у мене все може вдатись. Я скористаюсь своєю секретною технікою.
--- Суперсудомний Форест Гамп!!! ---
Ноги в руки і вйо... Хм... Для мене цей вислів набуває нових сенсів.
Біжи, Форест, Біжиии.
Свою сраку збережии.
Від того чмиря втечии.
І не здохни біжучиии.
