Не потрібно бути доктором Хаусом, аби діагностувати в себе венеричне захворювання. Або в мене сифіліс (чи щось типу того), або я стаю ксеноморфом. Все ж, враховуючи нещодавні події, більш вірогідним є перший варіант. Мері... От же шльондра... Це у всіх жителів цього проклятого місця є звичка підсирати після смерті, чи тільки в найбільш паскудних? Хоча... я мав би передбачити шось подібне. Незчисленні статеві акти в нерозвиненому суспільстві ні до чого доброго не приводять. Життя курви зазвичай дуже коротке. Ті, хто дожив до двадцяти, можуть спокійно йти грати в казино.
Гадаю з Мері все гаразд по тій причині, що вона демон. Я демон всього лиш наполовину, от і маю. Можна мені вибрати іншу половину? Ту, яка має імунітет до цієї зарази! Поміняйте, будь ласка! Ех... Треба думати, як вибиратися з цієї сраки... Яка там вона вже по рахунку? Я втомився рахувати. А... точно... Редактори підказують, що я ще із першої не вибрався, тому вона не має номеру.
- Німусе, в тебе от так от чисто випадково немає з собою антибіотиків?
- Чого?
- Забий...
Ну, власне, на цьому все. Більше в мене ідей немає. Так, я сучасна людина і все таке. Так, я чув про пеніцилін, і що це якийсь грибок. Але як його робити я уявлення не маю. Чому нас не вчили цього в школі? Для чого мені ці косинуси і таблиці Мєндєлєєва, якщо я мертвий? Чому досі ніхто не включив у обов'язкову програму в школі курс виживання у фентезійному світі? Хоча... Може десь в Японії такий є. Яка-небудь школа для ісекайнутих, де по випуску тебе вітає не директор, а вантажівка сан на швидкості 100 км/год.
- Кепсько виглядаєш. – Не переставав хвилюватись Німус.
- Ага... Дякую.
- Зупини перевтілення. Тобі від нього тільки гірше стає.
- Ні, тут справа в іншому. Я трохи захворів.
- Що зробив?
- Ехх... Важко пояснити. Це суто жіноча проблема. Тільки суккуби вразливі до цього, а тому ми не надто любимо про це розповідати іншим. Мені потрібне зцілення.
- Взагалі-то в мене є один приятель цілитель. Він живе не так вже й далеко звідси.
- Справді? Можеш мене відвести до нього?
- Так, але нам прийдеться зробити гак на кілька днів.
- Байдуже. Якщо ми вчасно до нього не навідаємось, то я й померти можу.
І це зовсім не жарти. Здається, від сифілісу можна втратити половину обличчя, не кажучи вже й про інші органи. Не певен на рахунок смерті, але... Та ні... На рахунок цього можна бути впевненим на всі сто. Згадай, скільки років було Мері. Запитувати таке звісно я не наважився, але припускаю що це число чотирьох значне. Отже, за все своє життя вона викачала стільки життєвих сил, що тепер в її вагіні живуть такі монстри, що Лавкрафту й не снилися. Бррр... І взагалі, гадаю термін «життєві сили» виник після того, як по всьому світі почали знаходити спотворені від сифілісу тіла. Мабуть, немає різниці, яку саме половину демона вибрати, мені все одно срака.
- Померти? У вас все настільки важко?
- О, так... Готування їжі, прибирання, народження дітей, макіяж... Це тобі не футбол під пивко втикати.
- Тоді ми йдемо негайно!
- Так, дякую. Але...
- Не хвилюйся, я тебе понесу!
По моїй щоці прокотилася скупа сльоза. Здається, я зустрів переродження матері Терези. Це все якось дивно. Ніби хороший хлопець. Чуйний, відповідальний, добрий, але варто лишень випустити його на поверхню, як він стане машиною для винищення людей. І жоден м'яз на його обличчі не ворухнеться під час масових вбивств. Крім тих, що відповідають за жування їжі.
Я зручно вмостився на руках демона і сповна віддався лихоманці. Мене морозило, мене жарило, мене ламало, трусило, обливало потом, крутило голову, крутило живіт, крутило тіло. Загалом цілий букет приємних симптомів. Відчуття тверезості розуму все частіше мене покидало. Клята Мері...
Переживши цілу вічність венеричного приходу, я врешті помітив на горизонті якесь нагромадження будівель. Ми наближалися до міста. І цього разу воно і справді виглядало як місто. Замість печер, тут були одно і двоповерхові будинки, зліплені з каменю та глини. Вони були дещо хаотично розкидані, тому поняття вулиці в цьому випадку було досить розмите. Тут було значно жвавіше. Багато демонів прогулювалось туди-сюди, час від часу кидаючи на мене голодний погляд. Інколи цей погляд був дуже голодним. А інколи цей погляд був настільки голодним, що мені самому захотілось їсти.
- Ти прийшов до тями? Яке полегшення... Я вже боявся, що не встиг. Два дні біг без зупину. (Ого... ОГО!... Та йому треба Нобелівську премію миру вручити!)
- Я живий... Де ми?
- Ми вже на місці. Це Дапаеді. Тут живе мій приятель. В нього тут важлива робота.
Німус виніс мене на імпровізовану площу. Імпровізована вона тому, що тут просто не збудували будинок. Невеликий натовп демонів, невгаваючи, про щось сперечався, а десь з середини долинали чиїсь люті вигуки.
- Ви всі слабаки! Вам мене не зламати! Я найсильніший! Я ваш справжній хазяїн! Ви сволота, не заслуговуєте навіть дивитись на мене!
- Так, так, звичайно...
- Гей! Не лізь без черги!
- Що? Сьогодні я перший!
- Чого це раптом? Ти вчора був!
- Ніфіга! Мене не було вчора!
Якось їх тут занадто багато... Я натягнув каптура сильніше. На скільки я пам'ятаю, планувалось тікати від демонів, а не йти в їх найбільше скупчення. Німус тим часом пробирався крізь натовп.
- Слухай, - запитав я , - а що тут відбувається?
- Тобто? Це ж Дапаеді.
- І?
- Саме тут відбуває покарання Ксафракс. Ти хіба не знав? Це ж найбільша туристична точка в місцевості. Сюди постійно приходять паломники з інших міст.
- Ааа... Точно, Кафракс... Як я міг забути... (Шо воно таке?)
Коли ми врешті дісталися іншого кінця скупчення, моїм очам відкрилась напрочуд знайома картина. В центрі площі, до великого кам'яного стовпа, масивними ланцюгами було приковано демона. Він виглядав побитим та пошматованим, але вочевидь духом він не падав. Він постійно вигукував самостверджувальні репліки і принижував усіх навколо. Воно й не дивно. Демон був в півтори рази кремезнішим ніж решта. Очі випалювали лють. Навіть попри своє сумне становище він створював враження дуже сильної істоти. Поруч із ним ледь згорбившись, стояв інший персонаж, ніби негатив до фотокартки. Контраст між цими двома демонами був разючий. Від першого віяло силою, молодістю та нестримністю, тоді як від другого спокоєм, мудрістю та зубними протезами. Не знав, що бувають і такі демони. Згорблений демон випромінював легке рожеве світло з своїх рук, що повністю огортало тіло прикованого. Звісно... Це не що інше як зцілення. Воно мені тепер в кошмарах сниться.
- Гаарааазд, вилупки... - Тихим хрипом протягнув цілитель. – Я скінчив, налітай.
В ту саму секунду на бідолаху, мов коршуни накинулись всі, хто сюди прийшов. Їхні гострі пазурі світились темним відблиском. Їхні зуби вишкірились в зловісній посмішці.
- Ану бігом стали в чергу! Скільки разів повторювати? П'ять хвилин на кожного! Побачу в когось зброю – пиняйте на себе!
- Окей... Німусе, а ти не міг би мені все ж таки пояснити, що тут відбувається?
- Я ж казав...
- Це один із симптомів хвороби. Я можу забувати деякі речі. Це дуже зручн.... Тобто дуже підступна хвороба.
- Яке ж у вас важке життя...
- І не кажи. Так шо там із тим Ксероксом?
- Ксафраксом. Колись він був генералом, і був головним на зовнішній дузі. Та коли прийшла його черга запліднювати прародительку, на світ з'явилось останнє покоління. За це його і присудили до катувань, а на його місце призначили теперішнього хазяїна.
- Тобто, його катують за те...
- За те, що всі його діти поголовно ідіоти. Він практично зіпсував ціле покоління, а чекати наступного ще не скоро.
- Он воно як... (Досить цікавий закон... Варто собі примітити.)
- Гаразд, он якраз мій приятель. Він один із найстарших демонів. Я його дуже поважаю. Доброго дня, Айдене!
- О, Німусе, давно тебе не бачив. Вирішив все таки мене навідати? Ато як зник так ні слова ні пів слова. – Відповів згорблений демон. – Чи може ти похвалитися зайшов? Бачу тобі вдалось впіймати того втікача? Мої вітання.
- Якого втікача?
- Як якого? Того, шо в тебе на руках. Хазяїн за нього непогану винагороду оголосив. Що з тобою, Німусе? Чого закляк? Не варто прикидатися, друже. Я ж цілитель. Ховай його під одягом скільки завгодно, мене не проведеш. Я все одно одразу можу сказати, що він людина. Хоч і якась дуже дивна... Мабуть, того й за ним всі бігають...
Емм... Ну ок...
Я готувався до цього вже багато днів... Настав час скористатись моєю супер секретною технікою. Технікою, яка здатна перевернути весь світ з ніг на голову. Технікою, проти якої просто не існує контр мір. Я беріг її саме для такого моменту. Отже...
Телепортація!!!
Що? Не працює? А, точно, це ж я просто собі в гарячці понавигадував...
