1%

Нарешті мене зцілили. Алілуя! Я трохи боявся померти, поки ці двоє по кісточках перебирали всі можливі теорії змови. Але тепер всі мої кісточки повернулись у свій нормальний стан. В тому числі і хребет. Тепер я спокійно можу встати... і йти... Мати знайомого цілителя неймовірно зручно. Це ніби мати друга таксиста. А ідея Айдена, позичена з хеловіну, виявилась блискучою. Темно-червоне обличчя Ксерокса ідеально прикрило всі мої людські недоліки. Для надійності цю маску прийшлось пришивати до моєї шкіри, але я не скаржився. Головне тепер, аби мене не сплутали з її власником, хоча це навряд чи станеться. Габарити тіла в нас абсолютно різні, як і форма голови. Недостатньо просто пересадити собі чуже обличчя, щоб стати допельгангером. Треба бути дуже спостережливим, щоб помітити між нами подібність. Також, для більшої конспірації Айден пришив до маски мої губи. Трохи не зручно, але це нівелює всі проблеми із закадровим дублюванням. Ще він прихріначив цвяхами до моїх рогів більш круті роги. Одним словом, тепер жоден демон не засумнівається в моїй орієнтації і наявності в мене сігарєткі. І як я сам до такого недопетрав?

Трохи згодом ми покинули це місто із відверто дивною назвою і взяли курс до воріт пекла. Моя легенда про те, що я став слабким через катування, вичерпала себе, тож тепер я повинен рвати сраку з усіх сил, щоби не потрапити в ситуацію, де треба демонструвати свої скіли. Тому я заздалегідь попередив, що мені потрібен час, аби оговтатись і повернутися до свого звичного стану, який в мене не те щоб ого-го, але більш-менш пристойний.

- Гадаю, тобі треба трохи розім'ятися. – Раптом ні з того ні з сього, ніби читаючи мої думки, промовив Німус. – Ніщо не ставить на ноги швидше, ніж хороше вбивство.

Мене трохи збентежили його слова, бо він чомусь промовив їх саме тоді, коли на горизонті з'явився велетенський монстр, розміром з вагончик з хот-догами.

- Ні... Я ще не готовий...

- Я наполягаю.

- В нас немає на це часу!

- Повір, я знаю що кажу. Я через це проходив. Якщо що, я підстрахую.

- Чудово... А ти підстрахуєш мене до того, як мені відкусять голову, чи після?

- Нумо, вперед! – Клятий Німус штовхнув мене в спину, а сам швидко відступив назад.

Краще б я просто мовчав. Здоровенна махіна неслась прямо на мене. Чомусь вона не тікала геть від страхітливого вигляду мого обличчя, а навпаки прискорила свій біг в очікуванні швидкого перекусу. Я так само біг після пар в БігБургер напроти головного корпусу. Там була божественна картопля фрі... Так, я відволікся, що тут у нас? А, точно! Негайно витерти слину і повернути приречений вираз обличчя! Чудово, можна продовжувати.

Чорт забирай... Не можна давати слабину, інакше Німус може щось запідозрити. Невже я і справді збираюсь битись із цією штукою? Вона розміром із боїнг! Розлючені жовті очі, немов прожектор поїзда, наближались на шаленій швидкості, а я просто стояв, і з усіх сил намагався не трусити ногами. Згадалось, як мої однокласники-дибіли колись стояли перед потягом і відскакували в останній момент. А я в цей час дивився на них і думав, як я буду пояснювати їх батькам, чому їх син раптом став піцою? (Піца... Блін, знову я...) Хоча, чи мені про це казати? Адже, зрештою, піцою став я, а ті придурки, напевно, і досі спокійно собі живуть.

Ця тварюка значно сильніша за мене. Проте я володію перевагою в швидкості реакції. Проте моє тіло надто повільне для того, щоб скористатись цією перевагою. Чудовий розклад. Ніби мені дали шестиствольний кулемет без набоїв і змусили ним битись в рукопашну. Судомна техніка допомагає, але панацеєю вона не стала. Тож все, що я можу зробити, це ідеально розрахувати свої рухи. Ідеально розрахувати рухи монстра. Визначити швидкість його реакції та використати проти нього його ж інерцію. Я повинен думати на кілька кроків вперед. Блін, це вже не якийсь там хардкорний симулятор виживання, а довбані шахи! (Хоча... Як же люди задовбали будь-яку гру, де є більше одного варіанта дії, називати шахами. Ви коли-небудь в теорію заглиблювались? Там, якщо ти не знаєш десять тисяч можливих результатів того чи іншого дебюту, то ти тупо лох! Треба забрати назад попередні слова.) Блін, це вже не якийсь там хардкорний симулятор виживання, а довбані шашки!

Я роблю крок в бік. Барсік на нього реагує. Роблю ривок в інший бік. Він повертає за мною. Інерція несе його задні лапи вперед, вводячи в занос. Бляха... Яка ж це все таки погана ідея. Де той Німус? Він взагалі бачить, що на мене тут несеться монстр розміром з китайське торгове судно? За кілька кроків до зіткнення я знову роблю ривок в сторону і хутко ниряю під його лапами. Я ідеально все розрахував, тож, в результаті я залишився цілим, а демон, втративши рівновагу, покотився по землі. Головний етап виконано. Як би швидко я не думав, а зупинити монстра, розміром з острів Пасхи мені все одно не під силу. Поки ця хріновина, розміром з Меркурій, намагалась зіп'ятись на лапи я скоротив дистанцію як молодий Кріштіано Роналдо і завдав удару кинджалом в шию. Одразу після цього я вивільнив магічну силу через лезо, прямо на його нутрощі, оминувши дію аури. Яскраві жовті очі демона вибухнули наче яйця в мікрохвильовці. Його мертве тіло іще кілька секунд билося в конвульсіях. (Насправді я ніколи не бачив, як в мікрохвильовці вибухають яйця, і взагалі не впевнений в тому, що вони там вибухають.)

Ху... Я впорався. Це було простіше ніж я думав. Тепер цей демон мені здавався всього лиш трохи більшим ніж бабчина корова Квітка. Не так страшний той барсік, як... як два барсіка. Серйозно. Не минуло і кілька годин, як мені довелось вбивати одразу двох монстрів. Схоже для Німуса поступовий розвиток визначається геометричною прогресією. Але і тут я показав майстер клас із невмирання. Я навіть увійшов в азарт. Мені це почало подобатись. Невже я став адреналіновим наркоманом? Пізніше я вже сам шукав зустрічі із цими потворами. Одними лишень ідеально вивіреними рухами маніпулювати їхньою реакцією, і використовувати проти них їхню ж інерцію було дуже цікаво. Завдяки електро стимуляції я зумів трохи прискорити своє тіло. А ще, несподівано, мені допомогла система:

/ Раса --- Напівдемон /

/ Рівень --- 24 /

/ Спеціальність --- Раб (1%) /

/ Базові характеристики: /

/ Сила --- 39(+6) / / Витривалість --- 46(+6) / / Маг. Сила --- 75(+1) / / Мана --- 112(+11) /

/ Навички: /

/Концентрація---135//Чутливість --- 127//Контроль мани---124 //Мислення---112//Витримка --- 49//Спритність --- 23/

/ Стихія --- Блискавка /

/ Титули: /

/ Мученик /

Спритність: прискорює реакцію та швидкість рухів.

Дуже доречна навичка. З її допомогою стало набагато легше. Тепер я для них невловимий. Ухилення, удар, розряд, відхід і знову... Без зупинок. Без зайвих роздумів. Чисті і безжальні вбивства. Який же я офігєнний... Так, стоп! Треба боротися із нарцисизмом. Але як мені, бляха, то робити, якщо я такий крутий? Гляньте тільки, як я цих демонів пришив. Трьох за раз! Звичайна людина і з калашом би не впоралась. Так що, я як мінімум кращий ніж середньостатистичний потраплянець! Здається, нарцисизм впевнено перемагає... Добре, хоч не нацизм. Існує думка, що кожна людина в чомусь хороша. Але це стосується лише тих людей, які хороші бодай в чомусь. Вміння добре спати не рахується. В минулому житті в мене навіть і з цим не завжди гаразд було. Отже, весь цей час моїм головним талантом було отримування тортур? Так собі здібності. Але тепер я довбаний мисливець на демонів. Круто... Таке не соромно на зустрічі випускників сказати. Хоча ні, соромно...

Ми впевнено просувались вперед. Маленьке обскубане курча перетворилося в грізного сокола. Я вбив вже кілька десятків цих створінь, і ще в рази більше тих менших створінь, що схожі на собак. Німус був трохи занепокоєним моїм заняттям. Він вважав, що це вже перебір, але йому не збагнути істинних причин моїх дій. Я вбивав демонів через те, що охуїв від власної охуїнності. Вбивство демонів стало для мене приємною справою. Це не давало мені занудьгувати. Слід тільки контролювати себе, інакше є ризик стати соціопатом-вбивцею. Я, між іншим, на вірному шляху. Але якщо що - я не винен. Це не я себе катував три роки. Вина лежить на суспільстві!

З таким от, ледь піднятим настроєм, ми йшли вже знайомою стежиною, огинаючи невеликий гірський масив. Як раптом, волею небес, (нехай їм...) ми натрапили на Калха та Каліда. Всього два демони на ціле всране пекло могли докумекати, хто ховається під маскою, і саме їх ми й зустріли.

В мене все...

- Хлопці? Яка несподіванка. – Радо привітав їх Німус.

- О, а ми якраз тебе шукали. – З неймовірно широкою посмішкою відповів Калх.

- Слухай, Німусе, тут така справа... Де та сукка, тобто суккуб? – Запитав Калід.

Німус покосив на мене очі. Я у відповідь легенько махнув головою з боку в бік.

- Ееееемм, яяя не знаю. – Спільник виглядав дуже знервованим. Мені пиздець.

- Ти ж мав його до брами відвести.

- Точноо... Я так і зробив.

- Серйозно? Туди майже місяць ходу.

- Справді? А я й не помітив. Ми просто... Просто...

- Німусе, це твої знайомі? Що ж, не буду вам заважати. Бувай, друже. – Сказав я, максимально понизивши голос і повернувся йти геть.

- Стій! – Почулось за спиною. Ага, хрін вам, я глухий.

- Гей, я до тебе! – Наполягав Калх.

- Ой, вибачте, ви мені? Я просто погано чую після того, як сорок років катував одного дуже галасливого хлопака.

- Ха, знайоме відчуття...

- Ви щось від мене хотіли?

- Ні. Не знаю... Чомусь твоє лице видається мені знайомим. Де я міг тебе бачити?

- Ну, не думаю, що ми з вами коли-небудь зустрічалися. Я б не забув такого шляхетного демона, як ви. (Айден, з мене Рогань. Серйозно, твоє маскування неперевершене!)

- Слухай, ми тут шукаємо одну людинку, ти випадково нічого не бачив?

- Ні, не бачив.

- Ну гаразд...

- Тоді нехай щастить, хлопці (Ноги, ноги, ноги, ноги!!!)

- Ні, Ілоне, стій! Це не правильно! Ми повинні їм розповісти! – Як удар по яйцях, голос Німуса змусив посивіти волосся на моїй дупі.

Ні...

НІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІНІ!!!!!!!!!!!!!!!

НІХРІНА МИ НЕ ПОВИННІ!!!

Боже, ну за що?.. За що мені ця кармічна чорна мітка?

- Звісно. Ти правий, друже. – Я важко видихнув останні слова і витримав невеличку паузу. – Гаразд, взагалі-то, ми його бачили. З ним розважаються хлопці в тому місті. Вони просили нікому про це не говорити, тому вибачте, що не сказав одразу. Врешті, друзі Німуса – мої друзі. Тож, якщо ви негайно туди вирушите, то, можливо, від того хлопака ще щось зостанеться. А мені вже час іти. Бувайте.

- Досить цієї брехні! Ми можемо довіряти моїм друзям! Слухайте мене уважно. Справа таємна і дуже небезпечна. Все, що вам сказав Ксірон – брехня. Він готує заколот проти повелителя з метою захоплення влади. А Ілон... - Тупоголовий імбіцил вказав пальцем прямо на мене. – Ніяка він не людина. Він напівкровка, син володаря і той, кому вдалось викрити зрадника. Саме тому хазяїн і наказав його розшукати!

В мене нервово задриґалось око. Не знаю, скільки разів треба луснути себе долонею по лобі, аби виразити мої почуття.

- Стоп, стоп, стоп... Він? – перепитав на всяк випадок Калід.

- Айден замаскував його за допомогою обличчя Ксафракса.

- Так он, де я тебе бачив! А я все голову ламаю... - Зрадів Калід.

- Німусе... Що за хрінь ти щойно видав? – Спокійно запитав Калх.

- У нас є докази.

- Та невже? – Хотів запитати я, але мене випередив Калх.

- Ем, ні... Але ми як раз намагаємось їх роздобути.

- І яким же чином?

- Ми прямуємо до брами, щоб перехопити секретне послання.

- До брами... Ясно... - Зітхнув Калх. - Ей! Як там тебе, Ілон? Ану ходи сюди на хвильку.

- Мммені й тут добре...

- Стій, Калх, ти мені не віриш?

- Слухай, придурочне ти наше, скажеш іще бодай слово, і я тебе приб'ю. Цей чувак вже одного разу розвів нас як повних лохів. Другий раз не прокатить. Добре, що ми не казали хазяїну, що бачили його. Сьогодні нам щастить. – Курва... Ну чому щастить всім, крім мене? Зловісна посмішка на устах Калха прогнозувала мені купу вельми неприємних почуттів. Він повільно простував до мене, поки його товариш спокійно стояв збоку, в очікуванні шоу. Цікаво, я зможу від них втекти?

- Не знаю як, але цей тип вбив двох демонів і втік з катувальні. Також ми знайшли понівечене тіло Мері в неї вдома. Він може бути небезпечним.

- Ні, стій! – Закричав Німус. Він ринув напереріз своєму другу, і спробував його зупинити, але той різким ударом відправив нападника котитись по землі.

Схоже цього разу мій язик мене не врятує. Треба використовувати інші частини тіла. Невже прийдеться битись? Втікати – не варіант. Лише ці двоє знають про мене, і я повинен будь-що їх позбутися. Рано чи пізно цей момент повинен був настати. Відкритий бій проти демона. Вбий – або помри. Або будь схопленим і підданим тортурам до кінця днів. Ні, з мене досить цього лайна! Як казав Кейв Джонсон: «Якщо життя приносить лише лимони – не робіть лимонад. Змусьте життя забрати їх назад! Розізліться! Мені не потрібні твої трикляті лимони! Що мені з ними робити? Вимагайте зустрічі з менеджером, відповідальним за життя! Змусьте життя пошкодувати про той день, коли воно вирішило принести Кейву Джонсону лимони! Ви знаєте, хто я? Я той, хто спалить ваш дім! Я змушу своїх інженерів створити запальні лимони, щоб спалити ваш клятий дім до тла!

Я взяв в обидві руки своїх вірних друзів Колю та Валєру. Прискорення мислення! Готово! І останній штрих – стати в круту позу. О, так, крихітко... Камон, біч. Зараз ми будем дерти твій демонічний зад!

Калх рушив на мене. Агресія буквально стуменіла крізь пори на його шкірі. Бій розпочався!

Так, стоп. А моє прискорення мислення завжди було таким? Здається, раніше я вповільняв час більше. Система накрилась? Чи може мене понерфили? Аааа. Все ок. Просто Калх рухається аж надто швидко.