Глава 15
Думаю, що з того дня ми всі почали дивитися на Леопольда Андрійовича іншими очима. Я стала ще більше поважати його, він виявився не просто прискіпливим викладачем, а ще й мудрою людиною, яка знає про що говорить. Мені подобалося на його уроках, а ще мені подобався він.
Я посміхалася йому, коли зустрічала в коридорі. Він, напевно, вважав мене божевільною.
Яніна інколи косилася на мене, можливо, щось підозрювала, а я просто не могла зізнатися.
Ми так само ходили до школи, гуляли. Марк ще кілька разів намагався залицятися або просто поговорити, та що я могла йому сказати? Ну не подобався він мені! А потім Хана, щаслива як ніколи, сказала, що Марк покликав її в кіно. Я була щиро рада за неї.
Єва наважилася пофарбувати кінчики волосся в рожевий. Думаю, батько був не в захваті, зате вона від щастя аж сяяла.
Прийшов час складати іспити першого півріччя, довелося відкласти вечірки, навіть візити до «Тіффані», і взятися за підготовку.
Час від часу ми займалися з Яніною або в мене, або в неї вдома. Сьогодні я запросила її до себе, ми зробили чаю та сіли за книги. Вирішили почати з літератури.
– Слухай, ти скажеш мені, що між вами з Леопольдом Андрійовичем? – раптово запитала подруга. Я заклякла.
– Що ти маєш на увазі? – запитала я, намагаючись не видати себе.
– Ну, між вами точно хімія. Ти би бачила себе збоку на його уроках, – промовила Яніна.
– Що ти таке мелеш? – я намагалася віджартуватися. – Я тиснути не буду, але ж ви в курсі, що це протизаконно?
– Яно, не мели дурниць. Усе, займаймося, іспити на носі.
