Глава 16
Ми один за одним складали іспити. Усе було просто чудово. Зовсім скоро мали розпочатися зимові канікули, залишився останній іспит – з літератури. До нього я готувалася найретельніше, найбільше хвилювалася.
Але все склалося якнайкраще, адже випало питання, яке я добре знала. Мені було навіть цікаво писати твір на цю тему. Я найпершою закінчила роботу, усе здала та вийшла. Леопольд Андрійович тільки стверд но махнув головою та опустив очі до журналу.
Пізніше я зустріла його біля «Тіффані», чемно привіталася, він також.
– Ірино, – окликнув мене вчитель, – я почав перевіряти екзаменаційні роботи, ваша дуже цікава. – Дякую, приємно це почути від вас, я багато часу готувалася.
– Мушу зауважити, що ви дуже здібна учениця. Це останній рік навчання, чи не думали ви щодо літературного майбутнього чи, можливо, пробували писати щось власне?
– Ні, але я вже думала над написанням власної книги.
Це не були просто слова, я і справді неодноразово думала написати книгу, щось про кохання чи фантастику, але боялася, що не вийде й просто опущу руки.
– Ну що ж, раджу вам спробувати. У вас дійсно хист до цього, ви гарно поєднуєте слова та знаєте, як гарно забарвити текст.
– Це дуже приємно почути, – відповіла я, а серце забилося частіше.
– А ви прийшли поласувати вафлями? Якщо так, то, може, складете мені компанію? На десять хвилин буквально, я би дав кілька порад.
Я завмерла, не могла повірити в сказане вчителем, невже це можливо? Я знала, що це неправильно, містечко маленьке, обов’язково почнуть обговорювати, це не мине безслідно. Та все одно погодилася.
