Глава 7
– Завтра о восьмій у тебе конференція, ти ж не забула?
– Звісно, що забула, але в мене все записано в щоденнику, збиралася переглянути його вдома перед сном, – відповіла я впевнено.
Леопольд схвально глянув на мене й похвалив: – Ти дуже правильно робиш! Це дивує мене, бо працюєш тут уже сім місяців, ніколи нічого не пам’ятаєш, якщо запитаю, але завжди всюди вчасно приходиш і голову не забиваєш зайвою інформацією, проте все в тебе так чітко.
– Усе дуже просто: я записую інформацію на папір, замість того, щоб тримати це в голові. А зосереджена не на тому, що маю робити далі, а на справі, якою займаюся. До речі, тобі теж раджу завести записник чи щоденник, він незамінний, на мою думку, для такої поважної людини в місті, як ти.
– Ірен, ти ж знаєш, я намагався, але щоразу його десь забуваю, а потім ще на додачу забуваю, що мав зробити, тому краще розраховуватиму на свою голову, або принаймні на твою.
– OK, я не проти. А тепер, якщо можна, я поїду додому, бо жахливо втомлена й мушу відпочити, завтра багато роботи.
– Гарного вечора!
Їдучи на новенькому авто, яке нещодавно купила, думала про те, як добре в мене складається життя і разом із тим яка я самотня. Окрім Яніни, у мене нікого немає. Ну ще Леопольд, з яким ми стали не лише колегами, але й хорошими друзями, але більше цікавості він ніколи не проявляв. А я, у свою чергу, звикла до нього як до частинки свого життя, чогось буденного. Ми багато часу проводили разом, навіть могли спілкуватися на якісь особисті теми без сорому, але нічого зайвого. Раніше чекала, коли він дасть якусь слабинку, покаже, що відчуває до мене щось більше, бо вірила чи хотіла, щоб так було. Але цього так і не сталося, у якусь мить я припинила на щось сподіватися і прийняла все як є. Навіть пробувала почати стосунки, але від інших чоловіків мене просто відвертало, я гидувала. Можливо, через те, що моє серце завжди належатиме тому, кого я зовсім не цікавила як жінка.
