Олександр Бойко Казки міста С. Маля. Розділ 1. Вона твердо стояла, міцніше спираючись на милиці. Можна було б сісти. Добре лавка в приймальні була. Та ще яка лавка! М'який зручний диван персон так на п'ять. Однак стояти було для неї важливіше. Найважливіше. Безшумно, наче в іншому світі відчинилися двері кабінету. Не можуть так безшумно відчинятися двері в нашому світі, світі звуків та суєти. Вийшов лікар. -Ольга, вибачте, трохи затримали, по роботі - Він збентежено подивився їй під ноги. Але відразу зрозумів свою помилку. Скинув очі. - Давайте сядемо, Ольга Вікторівно. І мені та

Він не любив ночі. Ніч для нього завжди віщувала щось зловіще. Щось, що вкривало тебе липким потом і пробирало до кісток, лоскочучи десь під ребрами. Щось, що накривало тебе тяжкою ковдрою із роздумів і болючих спогадів. Тож зазвичай Крістоф намагався залишитись лишній раз насторожі, підкидати дрова у багаття, берегти сон інших дітей: будь-що, тільки б не заплющувати очі самому. Тільки б не спати. Бо ось уже кілька місяців підряд йому снився один і той же ж сон. На дворі глуха ніч, у морі, чорному, як сам морок бушує шторм. На небі немає жодної зірки, лише блискавиця б'є раз по раз десь

– Ти же мєня нє убьйош? Руслан, мабуть, і не розумів всю абсурдність ситуації, адже він, стоячи із піднятими руками, розмовляв з… дроном. Сірий «мавік» на хвилинку завис, блискуча оптика камери, здавалося, зацікавилася дивним «мобіком» у пошарпаній формі. Та й сам солдат виглядав не дуже… «Мавік» похитав крилами. Камера зловісно блиснула. – Нє убівай мєня, пожалуйста… Дивною чи й нелогічною виглядада поведінка солдата, але в чомусь одному він був абсолютно правий – людина беззахисна перед сірою машинкою із невеличким смертоносним вантажем, вибуху якого цілком вистачить для того, щоб

- Здавайся! Здавайся! Досить! Понівечиш себе! - кричали друзі. Хлопчик на боксерському ринзі, з обличчям розбитим в кров, таки відновив рівновагу. - То він хоче позбавити себе цих гігантських зубів! Уявляю собі — беззубий кролик! Те ще опудало! - реготалися в кілька голосів недруги, намагаючись укласти його в психологічний ноккаут. Але Фаррух не зважав ні на кого. Зараз для нього існував лише суперник, який, здавалося, народився в боксерських рукавичках. Юнак зробив звичний рух губами, намагаючись приховати від чужих очей неправильний від народження прикус, і не зводячи пильного погляду з

Сонце гралось у переливах гірського струмка, схованого у багряному лісі. Вода хлюпотіла і розсіювала бризками легку прохолоду між камінням, тому в яру було завжди волого і мокро. Так свіжо, після теплих сонячних днів. Тут можна було сховатись між густих кленових крон, листя яких потроху осипалось червоним килимом під ноги. Бйорн озирнувся довкола… Він знав це місце. Вони бігали тут із Алом,будучи ще малими хлопчиськами. Раптом його шарпнули за рукав і він повернувся. Перед ним стояв Ал. Йому було років десять. Рудий, поцяткований ластовинням, без одного переднього зуба. Він випав, бо був

У нас у місті є одна місцина, яка з самого дитинства приваблювала мене. Це старий парк атракціонів. Там просто чарівно, особливо вечорами, коли вмикається ілюмінація і все іскриться і вибухає яскравими лампочками. Грає музика та чутно сміх... Я все мріяла, як я прийду туди і спробую всі атракціони по черзі і на десерт залишу собі той мій улюблений. Стару карусель. Вона така велика, що на ній можна кататись навіть дорослим. Вона крутиться по колу, світиться у темряві і ще грає ця музика, ну знаєте як у музичній скриньці. Але найцікавіше те, що там є крилаті коні так саме вони Пегаси

Бути безсмертною - цікаво перші тисячоліття. Далі - стає нудно. Нестерпно нудно, до оніміння в животі. Морана зітхнула, повільно опускаючись на вершину високої колони, свого зруйнованого святилища. Темрява навколо розсіялась, наче вислизаючи з під тіла богині. Втікаючи, наче шкодливий кіт, у передчутті чогось не хорошого. Що ж ми будемо робити сьогодні? - вголос запитала вона, підіймаючи голову до миготливих душ над нею. - Одне і те ж щоразу? Заскочимо до живих, глянемо що в них там і як? Поблудимо якимись невідомими місцинами? Богиня розсміялась сама із себе. Кого я дурю? “Невідомі

Притча. -Дорогие маленькие феи, вот и настал тот самый волнующий момент когда пришла пора прощаться со школой. Сегодня вы выпускники и отправляетесь на Землю для осуществления своего долга. Помните же основное правило: исполняя желания людей- не попадаться им на глаза! Успехов!- ещё звучали в голове у маленькой феи последние напутственные слова, когда она приземлилась на красивой, зелёной лужайке. " Как приятно греет солнышко. Вокруг прекрасные полевые цветы а над ними бабочки кружатся",- ликовала фея, как вдруг услышала жалостливые всхлипывания ребёнка. Это был мальчик лет восьми.

В дом где жили отец, мать, бабушка, двое детей и кошка с собакой, на Новый Год, подарили мини пига- карликовую свинку. Этот розовый комочек с редкой белой щетинкой, круглым носиком- пятачком и наивными глазками сразу полюбился всем членам семьи, не считая кота. А особенно детям. Они тискали, щипали, дёргали за хвостик и даже целовали пухленькое рыльце Розочки, так назвали нового питомца. Бедная милашка не понимала что происходит и как-только ей удалось высвободиться из детских объятий, шмыгнула под кровать. - Дети, оставьте в покое Розочку,пусть привыкает к новому дому и обживается,- сказала

Снова этот душераздирающий крик сирены, отдающийся глубоким эхом в моей голове. Он будто оповещает о конце света или какой-то непредвиденной природной катастрофе, которая могла случиться. Мне говорили, что со временем привыкаешь к ней. Так вот, ничего подобного, проведя здесь несколько лет, она все так же меня раздражает. «Пожалуй, полежу еще 5 минут», — как-бы хотел сказать это, лежа в своем доме, на мягкой кровати, чувствовать легкий аромат женских духов, подаренных мной на один из недавних праздников. Смотреть на спящее лицо милой жены, наверное, вчера работала допоздна. Собраться на

Сегодня, на удивление, теплый, солнечный день. Давно не было такой хорошей погоды. Последнее время я вижу только нескончаемые дожди, которые приносят с собой холод. И тучи, они закрывают собой последние места света, обращая все в убогий серый мир. Тротуары, деревья, дома, люди, все кажется другим в эти моменты. Но не сегодня. Сегодня действительно прекрасный день. Я проснулся, иду в ванную, чтобы умыться. Беру свою старую зубную щетку, которая много чего уже повидала. Врачи говорят, что её нужно менять раз в месяц как минимум, свою же, я даже не помню, когда покупал. Чищу зубы, выплевываю

Тусклый свет ночных клубов, баров и круглосуточных магазинов, проходящий сквозь слегка мутное окно. Тихий шум спящего города. Сегодня луна спряталась далеко за тучами. Снова эта комната на втором этаже. Маленькие трещины в стенах, которые почти не заметны при таком освещении. Постельное бельё не менялось, наверное, больше недели. Скрипящая кровать и давно не мытый пол под ней. Он бросает пиджак на быльце стула, я уже полураздета, неловко снимает свои брюки. Кто он? Уставший офисный работник, бегущий от семейных проблем или же просто неудачник, очередная пустышка, впрочем, возможно, как и я,