Розділ 1. Удача - неймовірно корисний параметр Привіт, мене звуть Карен. Дивне ім'я, але не я його обирав, так що мені байдуже. В минулому житті в мене було інше, але оскільки я давно вже як там відкинувся, то немає сенсу про нього згадувати. Тоді я успішно, без особливих проблем дожив до двадцяти п'яти років. Але на той досвід в жодному разі не варто розраховувати, тому що життя звичайної людини в двадцять першому столітті і життя звичайної людини в середньовічному фентезійному світі, це як... Власне, це і так доволі очевидне порівняння. Дехто міг би зі мною посперечатись на

То був звичайний собі ранок. Екран ноутбука уві млі повільного світанку, тисяча відкритих вкладок, усе як завжди. Незмінний маршрут: новини – фейсбук – інстаграм. І паруюча філіжанка кави, що заварив мені він. Взагалі-то я вже давно не п’ю кави, відтоді, як… Втім, це не має значення. Зате обожнюю вдихати його гарячий гіркий аромат. Він дарує відчуття насичення – ніколи не перестану цьому дивуватися. Він виник у дверях за моєю спиною. Несміливо потоптався, не наважуючись заговорити. Я не стала допомагати. Не обертала голови. Чекала. – Сьогодні прийдуть гості, – вимовив трохи винувато. Для

- Ти знову запізнився, Василю! - Вибачте, Отець Святославе. Сьогодні в нашому будинку знову відбувся завал. - Проти волі Господа ніхто не може йти. Значить ти скоїв якийсь гріх. Це твоє покарання. Він бачить всіх нас. Добре, сину мій, сідай на своє місце. Треба починати молитву. Хлопчик років дванадцяти сів поруч з Марією та склав долоні для молитви. Це був черговий урок від Отця Святослава, який розкривав суть життя. Вже кілька століть люди живуть глибоко в надрах землі. В писанні розповідається про масовий катаклізм, а також про Бога, що покарав людей і загнав під землю. Це крихітне

Лєшего звали в родині Альошею. Але де ви бачили, щоб на вулиці дворова шпана когось кликала по домашньому? Добре, якщо підженуть поганяло похідне від імені або прізвища, а то вліплять що-небудь по рисам характеру, навіки за життя тоді той чоловік не отшкребется і онуки з тим погонялом помруть. Так, що можна сказати Лєшему пощастило, що його ім’я збіглося з ім’ям казкового персонажа, хоча…якщо подивитися на того брудного, восьмилітнього халамидника з повною кишенею недопалків, то поганяло напрошувалося само по собі. Країна ще не оговталася від військової розрухи, коли новоявлений совдепівський

По посушливому степу, купаючись в клубах пилу, їхали запорожці. Червоні маки вже відцвіли і їх місце зайняв степовий ковил. Білясті суцвіття, якого, набираючи силу цвітіння, як море колихалися на гарячому вітру. Попереду розтягнутого на сотні метрів загіну вершників і обозу з возами, неквапливо їхав на буланому коні одягнений в розшитий золотом каптан сивовусий козак, на голові у якого була смушкова шапка, з-під якої на волю вибивався запилений чуб-оселедець. Якщо судити по одежі, і прикрашеним каміням з сріблом і золотом зброї і кінської збруї - це і був той самий непереможний

Частина 1. Глава 1 Коли мені було від восьми до десяти років, ми з ма мою вже жили в Чехії, біля кордону з Німеччиною. Містечко було зовсім маленьке, мало назву Їрков. Але ті часи я погано пам’ятаю. Ті два роки мама була щасливою з Вацлавом – своїм третім чоловіком, а потім щось знову пішло не так і ми повернулися в рідну Україну, на Закарпаття, в один із найтуристичніших регіонів. Жили в маленькому містечку серед гір – Мукачеві. Мама працювала продавчинею в крамниці одягу. Вихідними ми гуляли чи сиділи вдома. Нам було добре удвох. Але рік тому вона познайомила ся з Олександром, він тоді

Запахло ковбасками, галас різдвяного ярмарку ставав все ближчим і приємнішим. Молодий патлатий чоловік підняв трохи голову і примруживши очі глянув в мереживо різнобарвного свята крізь легку завісу снігових метеликів. Обличчя пом’якшало, на душі стало трохи тепліше, сум відступив трохи глибше до грудей. „Скільки в минулому році кухлик глінтвейну коштував?” – рука автоматично промацала кишеню куртки в пошуках монет. Раптово з лівого боку темного провалля між будинками хтось, вчепившись у лікоть, надзвичайно сильно потягнув скоцюрблену фігуру в темряву. Така миттєва зміна напрямку руху збила

Увага! Нецензурна лексика! „День складання Військової присяги є святковим для військової частини.” Положення про порядок складання військової присяги. Додаток 1 до Статуту внутрішньої служби (стаття 67). Військові Статути Збройних Сил України. – Рота, Подъём! Тридцать восемь тел сбросили с себя практически одновременно синие шерстяные одеяла на быльца металлических кроватей и ринулись навстречу новому дню. – Сорок секунд форма четыре на центральном проходе! Прыжок в брюки. – Быстрее! Тридцать секунд времени! Китель. – Заебали, сука… ёбаные пуговицы… Портянки. – Поторопитесь, военные. Обмотав

Увага! Нецензурна лексика! – Малой! Малой! Ты где?! – В параше! – В магазин идёшь? – Иду! – Ну так вылазь быстрее, уже половина пятого. – Вылажу. Антон продолжает читать газету «Вне закона», хотя брат уже начинает нервно долбить ногою двери туалета. – Вылазь, поц, провоняешь всю квартиру. – Дочитаю статью и выйду. – Блядь, ты заебал. Короче, я ложу деньги около вазы. Купишь бутылку «Живчика», четыре бутылки пива, Бонда три пачки, пачку Мальборо лайтц, три батона и чипсов на остальные деньги. – Блядь, я не донесу столько всего один. – Рюкзак возьмёшь. А, и консерву рыбную бате купишь. Слышишь?

Козлотрон Трое искателей приключений (молодые неинтеллигентные парни) в 1985 году в небольшом городе Ставропольского края встречаются, чтобы в гараже одного из них поковыряться в мотоцикле, курнуть конопли и обсудить последние новости их жизни. Лето подходит к концу, одному из них скоро в ПТУ на учебу (Серега), второму в армию (Михо), третьему переезд в другой городок с родителями (Санек). Санек ищет денег на мотоцикл, чтобы купить его по хорошей цене у Михо. Он рассказывает историю о большом кувшине хранящемся в местном краеведческом музее. Дед Санька участвовал в переселении чеченов в

Його звали Артур. Із наголосом на першому складі, на честь знаменитого короля бритів. На протязі усьго життєвого шляху спільнота казала йому, що він убогий. Артур цього не заперечував. Він задовільнявся випадковими заробками та жив у комуналці. Сусіди по квартирі убогим його не називали, певно, тому, що вони були значно більш асоціальними, зубожілими та занепалими людьми, ніж наш герой. Артур любив грати на гітарі. Часто він просто сідав десь на вулиці у центрі міста та грав, переважно свої пісні, а також старенький панк-рок. Одного разу якийсь мажористого вигляду добродій зупинився і кинув

Впевнений, що багато з вас мріють чи, принаймні, колись мріяли навчитися літати. Хтось хотів відростити собі крила і, ревно ними помахуючи, незграбно пурхати, розмірковуючи, куди подіти руки, щоб ті не заважали. Інші нічого не ускладнювали і були згодні на звичайну левітацію. Добре. Припустимо, ваша мрія здійснилася, і ви злетіли над містом. Ось ви висите попід хмарами та, щасливо примружуючись, дивитесь униз. Ви бачите заповнені автівками та пішоходами вулиці, будинки, парки, фонтани… Нічого нового, хіба що вид з висоти пташиного польоту. І на що ви сподівались? Усі дива, що можна було