Кохання моє... Луїза Медхен, Кітікет Сяйво прозорих очей розкинулось кімнатою. Спалах нових зустрічей покрився тінню густою. Мовби багато рідних людей, але кімната здається пустою. За вікном гроза та дощ, Я сиджу вдома одна, та думаю про тебе. Очі горять стрічкою сріблястою, що прикрасила втому. Я брала біле полотно, Для нас обох. Та картина віднілась розмитою, хотілось лиш залишитись одному. Нагодую себе знову роботою, що не зрозуміла жодному живому. І подавлюсь потім блювотою з болі, що зрозуміла мені одному. Хочу усміхатися тільки коханому, тому хто обіймає мене словами. Хочу дарувати

Бйорн прокинувся під вечір від чужого галасу. Він сонно припіднявся на ліжку і одним розплющеним оком зиркнув у бік Ала. Той спав на сусідньому ліжку мертвим сном, пускаючи слину на подушку. Руде волосся, у сутінках, стирчало вусібіч, як полум’я у багатті. Після вчорашнього аншлагу у цьому гостьовому дворі, вони ледь доповзли під ранок на другий поверх, до своєї кімнати. А все тому, що спершу відіграли увесь свій репертуар, а потім Ал напився, як остання собака, і приставав до котроїсь із дівчат. За це і відхопив смачного ляпаса, але добре, що обличчя навіть не підпухло. Часом Бйорну

Втомлений птах на віконці сидить. Втомлений птах другу ніч вже не спить. Він чекає листa та не зна що там y нім, Йому лиш би вернутись в свій люблячий дім. Панянка в вікні все бурмоче і плаче Та лист за листом вона пише терпляче. Папір раз за разом рве на шматочки Та з футляру дістає тонкі цигарочки. Сірник. Іскра. Видніються сірі кільця диму. А птах не розумію цю дівчинину. Що їй болить, чому та так сумує. Він же ж не зна, що біль у її грудях лютує. Красуні болить, бо коханий їй зрадив, Навіть перстень вінчальний йому не завадив. А та сидить і пише рядочки Та лист за листом все ж рве на

Морана лежала на спині, оповита чорним туманом. Він клубочився навколо неї, наче муркотливий кіт, біля господарки – легко торкаючись її блідого обличчя, огортаючи шию і зникаючи від найменшого поруху. Богиня примружилась і витягнула руку вверх, перебираючи пальцями невидимі струни. Над нею майоріло Небесне Полотно. Воно миготіло міріадами людських душ. І, здавалось, що ці душі були так близько, тільки руку протягни і можна вхопити котрусь із них. Якісь сяяли яскравіше, якість – тьмяніше. Але усі вони чекали свого часу, аби забути усе своє земне, відновитися і знову повернутися у світ живих,

Любов перетворила нас на попіл вогонь шалено виїв весь непотріб любов - то вам не вульва і не пеніс : Любов палає мов чарівний фенікс . Примножує любов дивами диво " любов моя " - співатиме людина любов'ю ладно побіліли хмари : Любов бо вам - не кобелі , не шмари . Любов ще більш важлива за повітря любов сором'язливо заповітна любов жива за обрії несеться : Любов - вже вам не оргії не секси . Любов перепалила нас у попіл була і є передалась на потім любов - це вам не пеніс і не вульва : Любов - пре- найблаженніша неволя

Був бути є я . Або : нема мене і не було без любові твоєї . Бо мамине серце не сердиться хоч як би себе не поводило чадо . Хай навіть недоля й надалі нещадна вщент рознесе дитя та ненина ласка у -кво кволий статус відновить : ще той рятуватись різновид але не баласта .

Виставлялась цнота на аукціоні торгувалась всоте тільки за сьогодні . Тільки за сьогодні ( що казать про вчора ? ) : цноти зроду модні - гроші вже в офшорах . Гроші вже в офшорах ніби в казнокрадів . Казнокрад - наш ворог цим би не злякать дів . Цим би не злякать дів сором ледь пульсує : десь минуло п'ять діб - їм іще пасує . Їм іще пасує ... мов в футбол босота перегравши сумнів виставлялась цнота

Вогонь стіна вогню, вона оточувала мене по колу... полум'я тріщало та палало...воно не давало зрушити з місця... здавалося палає весь світ довкола, а разом з ним палаю і я сама... Як я тут опинилася!? Де я взагалі та що відбувається!? В мої голові галопом проносилися думки...дивно що все довкола охоплене полум'ям, а я ціла, мені не боляче... вогонь начебто оминає мене, але водночас тримає в своему полоні не даючи ступити жодного кроку...жар ... довкола все палало...мене оточувало полум'я... Дивно, але мені не було страшно, зовсім. Я відчувала ніби вогонь ластиться до мене,

привіт, та глянь же ти на небо на дивні зорі ці. можливо я це щось зробила, що вплинула на них? можливо варто запитати, чому так сталось, га? чи, може, поки, почекати, коли все стане на місця? нестерпний біль у голові не вирішив чекати, тому пішла питати я до зірочок у хату. —чому надумали змінити ви колір свій красивий? —а це тому що ти зробила боляче одній людині. Та ти прекрасно її знаєш — і родичів її - усіх! Але думки не прочитаєш, розчарувалась же вона в тобі! Та щоб пробачила вона, тобі потрібно припинити думати про неї та забути усі присвячені твої думки для неї. (..) Рішила я

Сьогодні рано вранці У лісі біля дуба Зустрілись якось друзі: Ведмідь і лисеня. —Вітаю, друже! - каже лис. А ведмежа говорить: —Привіт, а що ти тут один Робиш на морозі? —А я гуляти тут прийшов, У схованки пограти! Але всі друзі вдома сплять, Давай мене шукати? А ведмежатко й мовить: —Ну що ж, давай-но грати! Йди ховатись, а я тéбе Спробую шукати. —Ура! Рахуй до десяти! - Побігло лисеня. Минула мить - й не розгледиш маленьке дитинча. Пішло шукати ведмежа свого хитрóго друга. Але ніде його нема - Куди ж він дівся, хто зна? Тим часом сірий Вовчик Йшов, гуляв тим лісом. Бачить, дивне лисеня

Ранок почався не з хорошого. Придворні слуги гасали, як вшпарені, коридорами. Ерза ще завчасно підготувала необхідне для сьогоднішньої зустрічі, але усе ніби навмисно йшло на перекір. У вчорашньому еліксирі чомусь випав осад, а отже його треба було переварювати, сон-трава для нового закінчилась, а Ярена, як завжди, можна посилати тільки за смертю. Вона відправила його по потрібні інгредієнти і поки він не повернувся - намагалась себе чимось зайняти. Жінка змішала усе потрібне в чані і доводила до кипіння еліксир на малому вогні, аби наприкінці додати сон-траву. А знаючи швидкість Ярена – це

Її розбудив дзвінок телефону. Дивно, 4 година ранку, хто б міг дзвонити і чому… Вона глянула на екран, але і той не дав їй пояснення. Номер був незнайомим і її одразу огорнула дика, свавільна паніка. Вона завмерла всього на один короткий момент, а вже потім взяла слухавку, боячись навіть промовити слово. Кицюню, доброго ранку… Я напевне розбудив, тож вибачай. Загубив свого телефона, але юнак на заправці люб’язно погодився мені позичити свого, щоб ти не хвилювалась… Вона видихнула в трубку з полегшенням, розуміючи – це не її близькі, тож все нормально і зараз можна буде знову перепочити.