Безбожниками, Залишимось можна ми? Таке трапляється з кожними, Хто не вірить що любити зможуть вони. "Ні, це не ми", Думаєш обмінюючись поглядами, Виниклими між закоханими, Забулими про все на світі людьми. Приземленими, До цього ми були тваринами, Тепер володіємо крилами, Аби лише літати вміли б ми.

Сквозь быстрые минуты суток, Я на лицо смотрю любя. Смущаешься, смеёшься с шуток, А я исследую тебя. Словно бесценная картина, Твоя улыбка, цветность глаз. Но видится лишь половина, Что открываешь мне сейчас. Лишь половина того счастья, Что ты желаешь мне отдать. Но сколько красоты в той части, Что я уже могу видать.

Серед білого дня, під час обіднього перериву, П'яниця, як і всі години свого свідомого життя - бухав. Він робив це скрізь, а саме в цей особливий для людства день, дане дійство відбувалось у барі. Це був вже четвертий бар, тому що в трьох попередніх, він випив стільки, що бармени з власної ліні прибирати за ним наслідки, чи то з простого людського жалю, повиганяли його геть. І таким чином, він

А почему бы не побыть нам вместе? Вполне естественный вопрос. Из слов без сладости, без лести, Столь лаконичен ведь и прост. Ведь ты вполне себе красива, Улыбкой, станом, милотой, И цветом глаз, движением игривым, Лишь ты такой владеешь красотой. А почему бы не побыть нам рядом? Ведь нас в объятья постоянно тянет. Завороженным только смотрим взглядом, A в нём нашей влюблённости туман. А почему бы

Слова о том, что кто-то рядом. Слова что нам безмерно надо. Слова о том, что мы вдвоём, Те что мы слушаем, поём. Слова о том, слова об этом.. Как ты смогла любить поэта? С той горькой, хмурою душой, Её глубокой пустотой? Так много слов, а как иначе? Но он придёт, в объятьях спрячет. И под узором тишины, Слова вдруг станут не нужны. Слова, что шепчешь перед сном, Что вяжут образы узлом. И засыпает

Не близько, не поруч, ні губи, ні руки, У різних вагонах слухаєм стукіт. Колеса об рейки, чи кров'ю об серце, В одне і те ж небо, крізь сльози як скельця. Складаються в повість думки, про розлуку і старість, Непрохані гості, яких чомусь бачити в радість. На карті маршрутів я все ще тебе видивляюсь. Не видно й не чути.. Хоча я дуже стараюсь. Колеса об рейки, чи кров'ю об серце, В одне і те ж небо,

Від автора до читача. Далі, тебе чекає неоднозначна робота, суперечлива тема, чужа необ’єктивна думка. В це було вкладено немало часу і енергії, тому, можливо, для тебе це стане чимось новим і вартісним. Якщо ти задумуєшся про відсутність необхідності витрачати на це свій час і енергію - дуже ймовірно що ця книга дійсно не для тебе. Автор не намагається заробити на ній, тому вільно почуває себе у

Саша прокинувся на безлюдному острові у повній самотності. Він не пам'ятав, що з ним було вчора і як він тут опинився. І взагалі, мабуть, він нічого не пам'ятав. Звідкісь Саша знав про те що існують такі поняття як “вчора” і “сьогодні”, є такі місця як “безлюдний острів” і цивілізація, але не пам'ятав де він про них дізнався. Саша відчував себе у дуже дивній ситуації, але відкинув в сторону

"... Що є цивілізація? Видатне досягнення еволюції, чи обман? Якщо в посереднього громадянина досить розвиненої держави, іноді виникає бажання назавжди втекти від суспільства в незаймані ліси, чи не є це причиною думати, що цивілізація - не працює?..." Він лежав у ліжку, в маленькій старій квартирі, де на фоні давно поцвілих стін, зношених меблів, і холодних дерев'яних вікон

Є світ, у який час від часу тікає або ховається кожна людина впродовж свого життя. І не тільки тікає. Деякі ситуації, моменти, лише у тому світі і переживаються. Назвемо його для зручності "ситуативний світ". Що це? Така собі паралельна реальність, у яку ти приходиш пороздумувати про сенс життя миючись у душі, посумувати, годуючи голубів у парку, послухати сотні улюблених пісень,