Що цікавого дізнаюсь завтра? Лунає в голові напередодні походу. Коли спорядження готове, себе знаєш, маршрут перевірив.... залишаються думи яким буде той день. Мавпеня яке про це говорить розуміючи що його скоро заспокоять, мовкне і починається сон. Прокинувшись декілька разів з думкою про години до виїзду, піднімаєшся щоб досипати в бусі. Зранку виїзд, переглядаєш списки учасників попав в

Біда усіх цих людей полягає у їхньому мовчанні. Вони мовчать коли їх принижують, коли відверто знущаються з них, коли використовують як рабів, і навіть не намагаються приховати цього. Коли інші порушують геть усі людські правила і закони по відношенню до них, вони продовжують мовчати. Мовчать навіть тоді коли треба волати і кричати щосили, бити на сполох, щоб хоч хтось звернув увагу на проблему,

Твоє сонце Три роки на циферблаті. Без рим, пісень, прози. Без Баха і місячних сонат. Без гучних слів терпких почуттів, грайливих світанків. Без легкого « Вінстона» і важкого року. У місті «Л», де немає мрій і надій, де вулиці покриті снігом і мовчать понурі химери, задерши голови до лютневого неба, без сонця і правди про нас. Жовті тролейбуси поспішають тісними вуличками на зустріч весні, яка

Темрява вкрила кімнату. Жодний промінь світла не потрапляв туди. Все село поринало в тишу та готувалось до сну. Лише в одній хаті ще довго горіла свіча. Там, зовсім одна, посеред кімнати сиділа Ганна. Вона дивилась, як мерехтить полум’я свічки, та не бачила вона в ньому світла. Їй здавалось, що вона потрапила у пекло, де нікому немає пробачення. Її охопив страх, мороз пробирав тіло. Ганна

Поліна відкрила очі. Яскраве світло вдарило в обличчя так, що вона не змогла витримати напруги, і знову закрила їх… Так боляче… - Що трапилось? Де я? – прошепотіла дівчина. - Тримайся, люба. Вже все позаду, - почула вона рідний голос. - Тобі зараз не можна вставати. Відпочивай…. – це останнє, що чула, і знову провалилася в темряву. * * * - Це ваше остаточне рішення? -Так! - Можливо, ще подумаєте?

Я все же получил роль, хоть и не стремился к этому. Я даже не знаю, в чём именно я играю. Комедия? Может драма, или романтическая история? Очередной, пропитанный грустью и тоской короткий фильм, толком не рассказывающий ничего нового и не раскрывающий глубины чувств? Может, он будет забавен, и его просмотрят в половину внимания, оценив хотябы ту часть иронии, что скрывается внутри? Но, я сыграю

Мне доводилось слышать прекрасную мелодию, что звучала благодаря множеству музыкальных инструментов - отзывающихся внутри. Каждый из них, звучал уникально, отыгрывая ноты в своём непревзойденном стиле. Струнные, всегда пробирающие до глубины - были её взглядом, в котором можно утонуть. Словно это не глаза, а море изумрудных волн, отблескивающих иногда золотистыми искрами от касания лучей солнца.

Розділ 1. Удача - неймовірно корисний параметр Привіт, мене звуть Карен. Дивне ім'я, але не я його обирав, так що мені байдуже. В минулому житті в мене було інше, але оскільки я давно вже як там відкинувся, то немає сенсу про нього згадувати. Тоді я успішно, без особливих проблем дожив до двадцяти п'яти років. Але на той досвід в жодному разі не варто розраховувати, тому що життя звичайної

То був звичайний собі ранок. Екран ноутбука уві млі повільного світанку, тисяча відкритих вкладок, усе як завжди. Незмінний маршрут: новини – фейсбук – інстаграм. І паруюча філіжанка кави, що заварив мені він. Взагалі-то я вже давно не п’ю кави, відтоді, як… Втім, це не має значення. Зате обожнюю вдихати його гарячий гіркий аромат. Він дарує відчуття насичення – ніколи не перестану цьому

- Ти знову запізнився, Василю! - Вибачте, Отець Святославе. Сьогодні в нашому будинку знову відбувся завал. - Проти волі Господа ніхто не може йти. Значить ти скоїв якийсь гріх. Це твоє покарання. Він бачить всіх нас. Добре, сину мій, сідай на своє місце. Треба починати молитву. Хлопчик років дванадцяти сів поруч з Марією та склав долоні для молитви. Це був черговий урок від Отця Святослава, який

Лєшего звали в родині Альошею. Але де ви бачили, щоб на вулиці дворова шпана когось кликала по домашньому? Добре, якщо підженуть поганяло похідне від імені або прізвища, а то вліплять що-небудь по рисам характеру, навіки за життя тоді той чоловік не отшкребется і онуки з тим погонялом помруть. Так, що можна сказати Лєшему пощастило, що його ім’я збіглося з ім’ям казкового персонажа, хоча…якщо

По посушливому степу, купаючись в клубах пилу, їхали запорожці. Червоні маки вже відцвіли і їх місце зайняв степовий ковил. Білясті суцвіття, якого, набираючи силу цвітіння, як море колихалися на гарячому вітру. Попереду розтягнутого на сотні метрів загіну вершників і обозу з возами, неквапливо їхав на буланому коні одягнений в розшитий золотом каптан сивовусий козак, на голові у якого була