Чим ж ти мене таким зачепила зачаклувала ? Наче пила нашинкувала . Наче кувалда чим ж ти мене таким довбанула вибила землю з під ніг ? На тиждень молюся блаженно сім днів і як навіжено б ущент не спітнів - боюсь цим вже біль не вгамує

Рослину кріплять бджоли дощ та сонце . Усе живе тікає від звір'я . Комусь потрібні гроші як ресурси . А нам з тобою - тільки ти і я . Імперії веде робоча сила раба хазяїн підганяє йти . Для когось все - містерія щаслива . А в нас з тобою - тільки я і ти . Хто як що не казав би дійсно : воля усім нутром тікає від тюрми для когось тісно - це коли вже двоє . А в нас з тобою є лиш тільки ми . Любові механізм простий на вигляд : для неї він для нього лиш вона . І вип'ють кров і кров'ю сльози виллють . Знайомі й решта й це з тобою нам : у грудях б'є стабільно неспокійно коли

" Не бути або буть Джульєтті та Ромео ? " Одразу всі ідуть сюжети паралельно . Отелло Дездемоні : " Чи ти молилась на ніч ? " " Мій негре невгамовний ясна річ ясна річ : з Буття до Одкровення псалми перешурстіла . То не моя провина а Вільяма Шекспіра : це він своїх сюжетів від Біблії набрався . Там яблука - всі жерти а як валить - на баб все . І як такі мерзенні намислились ідеї ? " В кунсткамерні музеї задрипані шедеври !! Нікого не дивують скелети під ногами з ефектів Голівуду : і де той бідний Гамлет ?

Клянусь на Біблії - мінету не було . Я з ним не самовисувавсь на другий термін : хіба б суспільство шанс поблажкою дало ? Народ - не дурень попри висновки ретельні . Клянуся матір'ю - було все навпаки . Вона сама між ніг Пандорою безодня : кружили мозок полосатими зірки від Місіпісісіпі аж до Арізони . Рубаю матку - перевірте поліграф : кажу як є мені нема чого лякаться . Так демократів ще ніхто не обіграв . Чи ви не знаєте отих республіканців ? І на коліна би чого було ставать та зводить наклеп ? Ну ніяк не розумію : їй ще рукою тою йти голосувать а голова по ноги вся у вазеліні .

Сира земля справляє мов любов останнє перше враження на трупа тепер для нього в цілім світі лиш вона - єдиний ліками бальзам : всі разом ляжем свого часу і розчинимось як гроші у банкрута а він би й небо як сулили синьо-сьоме звідти ввік не вилізав . Науки здавна винаходять випробовують безсмертя еліксири . І хай-но зовні б навіть зомбі-апокаліпсис злякать усіх настав : заритись далі зневажать і не зважать на це в землі сирій і сірій , немає марно мови - в надра знов виснажливо навколішки вростать діагонально перпендикулярно вертикально чи горизонтально . Вдається дивом і не кожному далеко

Прийди до мене - в обійми мої впийся: Немає більш надійного плеча! І дотикам моїм відраз відкрийся - Дай волю ти віддатись почуттям. Не матимемо сили зупинитись, Не буде часу в нас іти назад. І раз за разом вустами ми тулитись - Будемо, й грітись поглядом в очах. Хотілося б щоночі та щоранку, Тебе стрічати поглядом страсним. Не бачить волі й тиші до світанку, В несамовитих обіймах тонучи рясних... Чого ж не йдеш до мене в мої ночі? Чому не бачиш шляху де любов? В коханні тонуть мої ясні очі... Та ти не бачиш й краплі - знов і знов!

Гратись в рулетку голодним патроном мудро не наодинці блазень завертить корону під троном : " Був король - мерво у дірці ! " Трупів злиття крізь кров і пластик - гній аж виходить рікою : рухами пальців зброю скласти вміє не кожен військовий . Хтось Архімеда хтось Піфагора школи завчав теореми : лихо химерне біда - не горе горе - уже не проблема . Горя моря і проблеми і біди нервом поет заримовує : доле моя нев'єбенне лібідо ледве вдається вгамовувать . Вийти назовні й вити на сонце в небі ніби на місяць : як тільки в голову план не прийшов цей дивний до мене раніше ? Витримать

Бути безсмертною - цікаво перші тисячоліття. Далі - стає нудно. Нестерпно нудно, до оніміння в животі. Морана зітхнула, повільно опускаючись на вершину високої колони, свого зруйнованого святилища. Темрява навколо розсіялась, наче вислизаючи з під тіла богині. Втікаючи, наче шкодливий кіт, у передчутті чогось не хорошого. Що ж ми будемо робити сьогодні? - вголос запитала вона, підіймаючи голову до миготливих душ над нею. - Одне і те ж щоразу? Заскочимо до живих, глянемо що в них там і як? Поблудимо якимись невідомими місцинами? Богиня розсміялась сама із себе. Кого я дурю? “Невідомі

Відкрились очі а навколо тільки темрява самотньо-чорна нескінчена порожнечею і треба рухатися в ній настільки впевнено аби не злитися у цілісно приречене . Відкрились двері а за ними вікна з ґратами холодні стіни із підлогою і стелею : захочеш пити - може з неба щось накрапає і тут вже гріх не уявить міраж пустелею . Відкрились землі кораблям за океанами планети зорі різні паралельні виміри і лиш кохання щедро гоїть серце ранами : як вже занурило - ану попробуй винирни . Відкрите серце невгамовне і палаюче знаходить відгук разом з ним втрачає ритміку безмежну темряву крізь себе спопеляючи і

Є у мене думка моя, Що не зрадить у житті. Буде щастям життя ходу, Буде цвітом навесні. Можеш ти правдиво жити, Можеш вірити в добро. Можеш людям не вертати - Ними зроблене, те зло. Жити чесно й справедливо, Нести світло крізь життя. Та не думай ти мрійливо, Що не втрапиш у сміття... Кожен буде лізти в душу, Класти камені в рюкзак. Говорити: "Ти не дуже - Вір у диво, просто так!" І ті люди будуть праві, Бо вони і є той хряк. Що жере усе навколо, Як відчує, хто добряк! По життю з добром у серці, Маєш йти собі, однак... Фільтрувати туди дверці, Щоб не ранив тебе хряк!

Немає добрих - нема злих. Немає білих - нема чорних. Є відтінків кольори... Є туманів глиб широких. Десь впадеш, а десь взлітаєш... Десь повзеш та мрію маєш. Кожен вибір робить свій, Як прожити відлік днів! Хочеш бігать - то біжи! А як впадеш - не спіши... Думкою себе картати, Дай ти голову собі підняти! Кожен може оступитись... Впасти, злісти, не відкритись. Всім подіям навкруги - Можеш раду дати ти! Хочеш другом собі будеш, Хочеш ворогом своїм. Настрій днів своїх відчуєш, Чи впадеш з високих гір. Розмалюєш дні яскраво, Чи замулиш в сірий тон. Буде все в житті цікаво, Чи відкладеш на потом.

Притча. -Дорогие маленькие феи, вот и настал тот самый волнующий момент когда пришла пора прощаться со школой. Сегодня вы выпускники и отправляетесь на Землю для осуществления своего долга. Помните же основное правило: исполняя желания людей- не попадаться им на глаза! Успехов!- ещё звучали в голове у маленькой феи последние напутственные слова, когда она приземлилась на красивой, зелёной лужайке. " Как приятно греет солнышко. Вокруг прекрасные полевые цветы а над ними бабочки кружатся",- ликовала фея, как вдруг услышала жалостливые всхлипывания ребёнка. Это был мальчик лет восьми.