Номер, що я отримав, був не дуже. Прямо скажімо — поганенька кімната. Стіни пофарбовані у лікарняний світло-зелений колір. Старезні, ще, певно, радянські меблі: шафа, з нерівно повішеними, а, можливо, і зламаними дверима; обшарпаний стілець; такий-сякий стіл та ліжко з пролежаним матрацом. Якийсь неприємний запах чи то лікарні, чи то гуртожитку. І до всього цього, ще й шмат штукатурки у

А потім буде тиша... І буде Перемога Ти будеш зовсім інша, і ти повіриш в Бога. Ти знов будешь молитись, але в груді без страху Дякувати, що вижив, що скинув смерті плаху. А потім буде тиша, і Сонце засіяє І над блакитним небом Веселка ще заграє.

Лі стояв посеред величезного складу пана Гао і все ще не міг повірити своїм очам. Безліч коробок, безліч! Він ще раз подивився у договір. Цього не може бути, це якийсь жахливий сон! Але ні. Так і є. 5 000 000 масок. П’ять! Мільйонів! — Це якась помилка, пане Сюй. Я замовляв виробити 5 000 медичних масок. Тисяч, не мільйонів. — черговий раз спробував заперечити реальність Лі. — Нічого не знаю,

Timeo Danaos et dona ferentes Я не повірив своїм вухам, тому перепитав. — Вибачте, певне, я не правильно зрозумів. Ви кажете, що містер Ліготті, про якого я чую в перший раз, залишив мені спадок? — Саме так, містер Сміт. Спадок складається з триповерхового будинку за адресою Ельм-стріт тринадцять, банківського депозиту на суму триста сімнадцять тисяч чотириста двадцять три долари та

Це має бути якийсь жарт. Я ще раз вмикнув запис, наче сподівався, що цього разу почую щось інше. На голограмопрогравчі з’явилося, вже знайома мені, голограма: чудернацька маска: білий овал лиця, чорні вуса і вузька борідка, такі ж чорні брови, великий ніс, на щоках червоний рум’янець. На доданок до цього, на масці застигла іронічна зла посмішка. Зверху чорний довгополий капелюх. Механічний, явно

Ти ж нікому нічого не розповіси - він прошепотів мені на вухо ... тремтіння пройшло по моєму тілу ... страх скував мене настільки, що я змогла тільки несміливо кивнути головою ... Молодець хороша дівчинка-з тихим сміхом він відпустив мої плечі. Я розвернулась і натрапила на гострий як крижані голки погляд ... усмішка зміїлася по його губах ... Страшна людина. А я в його полоні, добровільно... я

— Мері Сью? — спитав я та ще раз пильно придивився до зображення дівчинки-ельфійки, що тримав у руці. — Якесь дивне ім’я для ельфійки. — Це прізвисько, яке вона використовує серед людей. — шепеляво просипіла фігура навпроти. Я глянув туди, але не зміг вловити погляд співбесідника. Той був закутаний у плащ з великим каптуром. Підсівши до мого столу у шинку “Золотий вепр” він не тільки не зняв

Цей твір присвячується конкурсу жасних і моторошних оповідань “Кошмар триває” фензіна “Бабай”. Олег у люті стукнув кулаком по клавіатурі. Та жалібно затріщала, підскочила після удару й перевернулася, з десяток клавіш вилетіли та розсипалися по столу, декілька впало додолу. Юнак схопився за голову та трохи не закричав уголос те що крутилося у нього у голові. Як?! Як він сміє? “Поганенька пародія

В 1978-1979 годах мне довелось почти год быть в командировке на ККС "Березине" - это был первый боевой поход того корабля первого ранга, а мой третий. ККС "Березина" был не первый мой корабль и славу Богу - не последний. По воспоминаниям о той боевой службе у меня написан художественный рассказ "Один день на боевой службе". Но вообще о флоте я написал книгу

Він сидів на своєму посту та дивився у небо, затягнуте хмарами. Воно було абсолютно чорним – ні зірок, ні тужливого місяця. Непроглядна, суцільна темрява, яка ніби мовчки засуджувала це кровопролиття. Адже така жорстокість – це неприродньо, неправильно, дико навіть для матінки природи. Солдат був занурений у думки, але це не відміняло його уважності. Ба, навпаки, мотивувало до роботи, стримувало

А серце завмирає в тишині, Ховається... Лікується любов'ю. І погляд той горить, немов в вогні Палає пристрастю, жагою та журбою. А руки трусяться, немов у новачка, І голос той хрипить у мікрофони... Сидить дівчина, наче пташечка, І Богу молиться за миті ті до скону.

Подолаємо всіх ворогів, Помстимось за сестер і братів, Збережем ми країну від зла Задля миру, любові, добра. Розцвіте наша рідна земля, І луги, і ліси, і поля. Буде небо блакитним ізнов, Запанують добро і любов. Захищаєм країну свою, І батьків, і дітей, і сім'ю. Відпочинемо ми лиш тоді, Коли знищим усіх ворогів. Пам'ятаймо героїв своїх, Нашим дітям розкажем про них. Будуть славні вони у віках,