Намагаючись доторкнутися до кожної травинки, я, маленька дівчинка, біжу полем. Вдихаю кожний відтінок запаху вересневого вітру. Переді мною відкривався цілий світ зі своїми загадками та таємницями. Здавалося, пагорби посміхалися мені та запрошували до пригод. Це були коротенькі миті, у які я точно могла сказати: "Так, я вдома". Бабуся відпустила мене саму гуляти селом. Я дійшла до краю і милувалась незрівнянними пейзажами степів сходу. До вечері ще був час, тому ноги вели мене на знайому стежину. Зазвичай, нею ми їздили на велосипедах до тітки, але я вирішила, що достатньо добре

Моє життя поділено на чорне і біле. Біле - це небо, воно завжди було наді мною, як високо не підіймешся - ніколи не дістанеш, воно лише огидливо дивиться на тебе і мріє ніколи не знати про твоє існування, бо воно там, де немає ніяких меж. Нема і способу наблизитись до білого в житті, чим би воно не було: білі простирадла, в яких замотуєшся з головою від щастя про цю мить, білі сонячні зайчики, що бігають по кімнаті, біла піна від блакитного океану... Це все короткочасне, не можна достовірно знати чи проживав ти ці емоції у той момент? А може ти лише додумав це все у себе в голові? Ось ми і

1 частина: "Поступове Розкриття Таємниці Цирку" Розділ 1: Ознайомлення про цирк У невеликому місті був цирк, і у цьому цирку постійно показували всякі витівки, наприклад як клоун показував як він йде по канату, і всі аплодували йому, та були здивовані, і не розуміли як він це робив, але цирк через декілька років закрили, тому що у цирку нібито був ремонт, але все було інакше. Був один такий випадок і зараз я вам його розповім… Розділ 2: Таємниця про цирк. Зустріч з Клоуном. Жили були два друга першого звали Степан а другого Павло, й вони товаришували з самого дитинства, і у місті

Котлети рум’янилися на сковорідці, наповнюючи кухню приємним запахом. Сьогодні я була надто втомлена, щоб мати бажання готувати. Мої ноги гуділи, а спина нила. Котлети пригоріли. Але байдуже. Чи буде йому до цього діло? Чи помітить узагалі? Може, трохи побурчить через підгорілу скоринку. Але цікаво, що б засмутило його більше: пересмажені котлети чи те, про що я мовчу? Спроба врятувати вечерю, зменшивши вогонь, була очевидно невдалою. Я присіла, ніби вперше за день, і на мить задумалася. Що я маю після 20 років подружнього життя? Гостинку, двох проблемних підлітків і роботу 5/2. Ну і

Хочу заплющити очі і відчути, ніби нічого не сталося. Ніби я не блукаю руїнами, а насолоджуюсь прогулянкою. Ніби я й не вмирала ніколи. Але відчуття таке, ніби ніколи й не жила насправді. Я не встигла прожити своє життя. Своє, не те, яке мені хотіли нав'язати. Мене вбили заради забави. Просто розважались. Їм було чхати, що я хотіла, що мені було страшно, що я плакала. Їм це подобалось. Вони – безжальні тварюки, що ненавидять все живе. Ці окупанти відібрали спочатку моє нормальне життя, потім моє виживання у їх лапах, тепер і життя мого міста. Мого любого міста більше немає. Вони стерли

Цей чоловік живе зовсім звичайним життям. Ходить на роботу в будні дні, а на вихідних часто читає, сидячи біля каміна, що випромінює тепло, закутавшись у плед. У такій позі він часто й засинає. Немає жодного сенсу описувати його риси обличчя, адже вони були надто безликі, можна лише згадати, що він був худорлявий і мав не дуже довге, русяве волосся. Незважаючи на те, що йому було вже за 40, не поспішав заводити сім'ю, та й швидше за все навіть не думав про це. Його повністю задовольняло нинішнє життя і аж ніяк не хотілося його міняти на те, де доведеться приділяти собі менше часу. Дім, у

Я включил на телефоне музыку, что-то лирическое, которая и звучала теперь из динамика портативной колонки. Мой Кенон работал на режиме видео. Лиз начала свой танец - роскошный, полный экспрессии, которым она заполняла всю комнату, специально освобожденную от мебели и окрашеную в стерильный белый. Лиз пронеслась в умопомрачительном па прямо перед объективом, что я рефлексивно протянул руку к фотокамере, боясь что та упадет. Лиз кружилась, изгибалась, прыгала, отдаваясь танцу по-полной. Она ходила в детстве на танцы и знала, что делает. Она была полностью обнажена и только лицо было скрыто

Моника бросила поднос на стол и расплакалась. Она не понимала, почему должна работать ещё и завтра, в не свою смену. И это в день, когда Рикардо везет ее в Рим! "Люсия могла бы поговорить об этом со мной, а не ставить ультиматумы синьору Энцо!" - мысленно негодовала Моника, перекатывая по пустой чашке остатки кофе. - Моника, посетитель! Это кричал синьор Энцо, владелец кафе - человек добрый, но легко поддающийся чужому влиянию. Не самому лучшему, нужно сказать влиянию. Последним, кто воспользовался простотой и податливостью синьора Энцо, был страховой агент "Дженерале". Он

Маурицио поставил перед приятелем "Перони", а сам взялся за мытьё стаканов: Вероника умудрилась купить дешевое средство для мытья посуды и теперь все стекло было в радужных разводах. "Вечно у нее что-то не так, тупоумная экономистка. Целый ящик этой дешёвой дряни!", - думал Маурицио, глядя на приятеля. Жан-Лука залпом выпил полбутылки, отрыгнул и уставился на свою руку. Он несколько месяцев назад повредил ее на станке и только недавно ему сняли гипс. - Болит? - спросил бармен. - Нет, - ответил Жан-Лука и посмотрел на другую сторону руки. - А этот реабилитолог крутой мужик

Абу-ль-Аля сидел под стеной в тени оливы и слегка раскачивался в стороны. К нему подошёл богато одетый человек и, оглядевшись по сторонам, обратился к мудрецу. - Приветствую тебя, о достославный Абу-ль-Аля. Я купец из Алеппо, но и туда дошла весть о твоей мудрости и... - Покороче, - прервал купца Абу-ль-Аля. - Да, прости, о мудрейший. Скажи, могу я задать тебе один вопрос? - Задавай, если он у тебя с собой, - ответил слепой и стал раскачиваться вперёд-назад - так же слегка и мерно. - Ага. Так вот, - начал излагать свою заботу купец из Алеппо. - У меня есть дочь, на выданье. Тут купец сделал

К стоявшему с распростёртыми руками Абу-ль-Аля подлетел орёл и, бросив к ногам слепого серну, уселся на остроконечный камень. - Ты не полетишь, человек, - сказал орёл. - Мне это и не нужно, - ответил Абу-ль-Аля и чихнул. Он двадцать дней удерживался от принятия пищи и теперь запах козы щекотал его обоняние. - Но и ты, птица, не получишь ответ на свой вопрос, если не уберешь от меня это животное. Орёл спрыгнул с камня и лишь только уцепился клювом в спину серны, чтобы оттащить ее, как тут же был пойман Абу-ль-Аля. - Теперь и ты не полетишь, - сказал мудрец. Он так сдавил крылья благородной

Юноша спросил Абу-ль-Аля: "Я полюбил девушку, такую прекрасную и чистую, что внутри нее поместилась Вселенная. Как мне заполучить ее?". Абу-ль-Аля, выставив вперёд ладонь, сказал: "Поцелуй девушку в запястье, согни к ладони ее большой палец, а остальными зажми его в кулак, и она твоя." "Так просто?" - спросил юноша. "Конечно, нет, глупец!", - ответил мудрый старец, - "Если ты и сумел разглядеть в ней Вселенную, то только благодаря Небу. У Неба и проси. Если ты услышишь молчание этой девушки, обращённое непосредственно и только в твои уши, это и