- Зачем шапочка? Не нужно, - Ангелина сняла шапочку, поцеловала малыша в самое темечко, погладила, - Смотри, белочка. Видишь? - Где? - спросил мальчик, - Где, мам, где? Ангелина указала малышу на сосну рядом, по которой то резко поднимаясь, то застывая двигалась рыжая бестия. - Я не вижу. - Вон, замерла, - Ангелина слегка повернула подбородок ребенка и снова поцеловала в темечко, - Видишь? - Да, такая рыженькая. А как быстро она ползает! На щеку Ангелины упало несколько капель. Она подняла глаза к небу. - Дождь. Пикнуло, конец файла. Гунар пролистал подборку в папке "Ангелина",

Когда они начали встречаться, никто не понимал, как между этими, такими разными двумя, вообще могло что-то быть. Где и как нашлось то общее, что их соединило. Она, такая изящная, прямая, заострённая, и он - сплошное "это", и то лишь в моменты, не заполненные сквернословием. Сейчас они сидели за столиком у входа в кафе Джованни Куккаро. Джовани... Кстати, на прошлой неделе он купил себе новую "Лянчу" - вон она стоит, голубая, с розовым отливом. Так вот, Джованни не находил себе места, когда видел их вместе. - Эта белецца чем-то, явно, отравилась, когда не видит, с кем

Дівчина одягала на себе звичну зручну одежу і згодом уже стояла на порозі готова відправлятися. В останній момент з храму вийшов батько тримаючи в руках клинок, не пройшло й декількох секунд як він опинився в руках дівчини. Лезо було довгим і білим наче сніг, а руків'я оздоблене вирізаними на ньому символами і комфортно лежало в руках. —Клинок трохи старий, але думаю ти не зустрінеш демона через якого він зламається, але... все ж будь обережна і не ризикуй, прозвучить дещо жахливо, але навіть якщо хтось постраждає, не звертай уваги думай тільки про свою безпеку та благополуччя. Амане

Париж — місто контрастів, де романтичні вулички сусідять з тіньовими справами, а розкішні будівлі приховують глибокі соціальні прірви. За блиском і красою цього міста ховається зовсім інша сторона — підпільний світ, поділений на чотири сектори, кожен з яких контролюється впливовою фігурою . Північний Сектор — район заводів і складів, де перетинаються інтереси важкої промисловості та нелегальної торгівлі. Ним керує Луїс “Сталевий” Карреро, бізнесмен, який контролює більшість фабрик і постачань. Тутешні жителі знають: його вплив тримається на страху і жорсткій дисципліні. Східний Сектор —

Відтоді як сталося щось настільки незвичне пройшов цілий день. Не зупиняючись чоловік ніс свою доньку все більше віддаляючись від місця з яким пов'язано стільки щасливих спогадів, це продовжувалося до поки він не зупинився перед сходами до храму посеред лісу. —Певний час ми житимемо тут... — тихим голосом пробурмотів чоловік погладивши доньку по голові. —А як щодо мами... і братиків... —Давай спочатку трохи відпочинемо, а уже після цього я розповім усе за порядком. Дівчинка якусь мить дивилась перш ніж кивнула і разом з батьком увійшла до храму. Чоловік коротко пояснив монаху про

Все розпочалося в епоху Тайсьо в час коли розповсюдження демонів достигло свого апогею і відважні воїни-мечники повністю посвятили себе захисту мирних жителів. Серед цих мечників найбільш авторитетними вважалися так звані Стовпи - люди що досягли неймовірних висот у боротьбі проти демонів. Серед попереднього покоління стовпів найбільше виділявся один мечник зі своїм незвичним стилем дихання, по дивному збігу обставин всім в організації категорично заборонили будь-які згадки імені, фамілії чи стилю дихання пояснюючи це тим, що цей так званий стиль ніс невиправну шкоду не тільки фізичному, а й

Намагаючись доторкнутися до кожної травинки, я, маленька дівчинка, біжу полем. Вдихаю кожний відтінок запаху вересневого вітру. Переді мною відкривався цілий світ зі своїми загадками та таємницями. Здавалося, пагорби посміхалися мені та запрошували до пригод. Це були коротенькі миті, у які я точно могла сказати: "Так, я вдома". Бабуся відпустила мене саму гуляти селом. Я дійшла до краю і милувалась незрівнянними пейзажами степів сходу. До вечері ще був час, тому ноги вели мене на знайому стежину. Зазвичай, нею ми їздили на велосипедах до тітки, але я вирішила, що достатньо добре

Моє життя поділено на чорне і біле. Біле - це небо, воно завжди було наді мною, як високо не підіймешся - ніколи не дістанеш, воно лише огидливо дивиться на тебе і мріє ніколи не знати про твоє існування, бо воно там, де немає ніяких меж. Нема і способу наблизитись до білого в житті, чим би воно не було: білі простирадла, в яких замотуєшся з головою від щастя про цю мить, білі сонячні зайчики, що бігають по кімнаті, біла піна від блакитного океану... Це все короткочасне, не можна достовірно знати чи проживав ти ці емоції у той момент? А може ти лише додумав це все у себе в голові? Ось ми і

1 частина: "Поступове Розкриття Таємниці Цирку" Розділ 1: Ознайомлення про цирк У невеликому місті був цирк, і у цьому цирку постійно показували всякі витівки, наприклад як клоун показував як він йде по канату, і всі аплодували йому, та були здивовані, і не розуміли як він це робив, але цирк через декілька років закрили, тому що у цирку нібито був ремонт, але все було інакше. Був один такий випадок і зараз я вам його розповім… Розділ 2: Таємниця про цирк. Зустріч з Клоуном. Жили були два друга першого звали Степан а другого Павло, й вони товаришували з самого дитинства, і у місті

Котлети рум’янилися на сковорідці, наповнюючи кухню приємним запахом. Сьогодні я була надто втомлена, щоб мати бажання готувати. Мої ноги гуділи, а спина нила. Котлети пригоріли. Але байдуже. Чи буде йому до цього діло? Чи помітить узагалі? Може, трохи побурчить через підгорілу скоринку. Але цікаво, що б засмутило його більше: пересмажені котлети чи те, про що я мовчу? Спроба врятувати вечерю, зменшивши вогонь, була очевидно невдалою. Я присіла, ніби вперше за день, і на мить задумалася. Що я маю після 20 років подружнього життя? Гостинку, двох проблемних підлітків і роботу 5/2. Ну і

Хочу заплющити очі і відчути, ніби нічого не сталося. Ніби я не блукаю руїнами, а насолоджуюсь прогулянкою. Ніби я й не вмирала ніколи. Але відчуття таке, ніби ніколи й не жила насправді. Я не встигла прожити своє життя. Своє, не те, яке мені хотіли нав'язати. Мене вбили заради забави. Просто розважались. Їм було чхати, що я хотіла, що мені було страшно, що я плакала. Їм це подобалось. Вони – безжальні тварюки, що ненавидять все живе. Ці окупанти відібрали спочатку моє нормальне життя, потім моє виживання у їх лапах, тепер і життя мого міста. Мого любого міста більше немає. Вони стерли

Цей чоловік живе зовсім звичайним життям. Ходить на роботу в будні дні, а на вихідних часто читає, сидячи біля каміна, що випромінює тепло, закутавшись у плед. У такій позі він часто й засинає. Немає жодного сенсу описувати його риси обличчя, адже вони були надто безликі, можна лише згадати, що він був худорлявий і мав не дуже довге, русяве волосся. Незважаючи на те, що йому було вже за 40, не поспішав заводити сім'ю, та й швидше за все навіть не думав про це. Його повністю задовольняло нинішнє життя і аж ніяк не хотілося його міняти на те, де доведеться приділяти собі менше часу. Дім, у