Париж — місто контрастів, де романтичні вулички сусідять з тіньовими справами, а розкішні будівлі приховують глибокі соціальні прірви. За блиском і красою цього міста ховається зовсім інша сторона — підпільний світ, поділений на чотири сектори, кожен з яких контролюється впливовою фігурою . Північний Сектор — район заводів і складів, де перетинаються інтереси важкої промисловості та нелегальної торгівлі. Ним керує Луїс “Сталевий” Карреро, бізнесмен, який контролює більшість фабрик і постачань. Тутешні жителі знають: його вплив тримається на страху і жорсткій дисципліні. Східний Сектор —

Відтоді як сталося щось настільки незвичне пройшов цілий день. Не зупиняючись чоловік ніс свою доньку все більше віддаляючись від місця з яким пов'язано стільки щасливих спогадів, це продовжувалося до поки він не зупинився перед сходами до храму посеред лісу. —Певний час ми житимемо тут... — тихим голосом пробурмотів чоловік погладивши доньку по голові. —А як щодо мами... і братиків... —Давай спочатку трохи відпочинемо, а уже після цього я розповім усе за порядком. Дівчинка якусь мить дивилась перш ніж кивнула і разом з батьком увійшла до храму. Чоловік коротко пояснив монаху про

Все розпочалося в епоху Тайсьо в час коли розповсюдження демонів достигло свого апогею і відважні воїни-мечники повністю посвятили себе захисту мирних жителів. Серед цих мечників найбільш авторитетними вважалися так звані Стовпи - люди що досягли неймовірних висот у боротьбі проти демонів. Серед попереднього покоління стовпів найбільше виділявся один мечник зі своїм незвичним стилем дихання, по дивному збігу обставин всім в організації категорично заборонили будь-які згадки імені, фамілії чи стилю дихання пояснюючи це тим, що цей так званий стиль ніс невиправну шкоду не тільки фізичному, а й

Намагаючись доторкнутися до кожної травинки, я, маленька дівчинка, біжу полем. Вдихаю кожний відтінок запаху вересневого вітру. Переді мною відкривався цілий світ зі своїми загадками та таємницями. Здавалося, пагорби посміхалися мені та запрошували до пригод. Це були коротенькі миті, у які я точно могла сказати: "Так, я вдома". Бабуся відпустила мене саму гуляти селом. Я дійшла до краю і милувалась незрівнянними пейзажами степів сходу. До вечері ще був час, тому ноги вели мене на знайому стежину. Зазвичай, нею ми їздили на велосипедах до тітки, але я вирішила, що достатньо добре

Моє життя поділено на чорне і біле. Біле - це небо, воно завжди було наді мною, як високо не підіймешся - ніколи не дістанеш, воно лише огидливо дивиться на тебе і мріє ніколи не знати про твоє існування, бо воно там, де немає ніяких меж. Нема і способу наблизитись до білого в житті, чим би воно не було: білі простирадла, в яких замотуєшся з головою від щастя про цю мить, білі сонячні зайчики, що бігають по кімнаті, біла піна від блакитного океану... Це все короткочасне, не можна достовірно знати чи проживав ти ці емоції у той момент? А може ти лише додумав це все у себе в голові? Ось ми і

1 частина: "Поступове Розкриття Таємниці Цирку" Розділ 1: Ознайомлення про цирк У невеликому місті був цирк, і у цьому цирку постійно показували всякі витівки, наприклад як клоун показував як він йде по канату, і всі аплодували йому, та були здивовані, і не розуміли як він це робив, але цирк через декілька років закрили, тому що у цирку нібито був ремонт, але все було інакше. Був один такий випадок і зараз я вам його розповім… Розділ 2: Таємниця про цирк. Зустріч з Клоуном. Жили були два друга першого звали Степан а другого Павло, й вони товаришували з самого дитинства, і у місті

Котлети рум’янилися на сковорідці, наповнюючи кухню приємним запахом. Сьогодні я була надто втомлена, щоб мати бажання готувати. Мої ноги гуділи, а спина нила. Котлети пригоріли. Але байдуже. Чи буде йому до цього діло? Чи помітить узагалі? Може, трохи побурчить через підгорілу скоринку. Але цікаво, що б засмутило його більше: пересмажені котлети чи те, про що я мовчу? Спроба врятувати вечерю, зменшивши вогонь, була очевидно невдалою. Я присіла, ніби вперше за день, і на мить задумалася. Що я маю після 20 років подружнього життя? Гостинку, двох проблемних підлітків і роботу 5/2. Ну і

Хочу заплющити очі і відчути, ніби нічого не сталося. Ніби я не блукаю руїнами, а насолоджуюсь прогулянкою. Ніби я й не вмирала ніколи. Але відчуття таке, ніби ніколи й не жила насправді. Я не встигла прожити своє життя. Своє, не те, яке мені хотіли нав'язати. Мене вбили заради забави. Просто розважались. Їм було чхати, що я хотіла, що мені було страшно, що я плакала. Їм це подобалось. Вони – безжальні тварюки, що ненавидять все живе. Ці окупанти відібрали спочатку моє нормальне життя, потім моє виживання у їх лапах, тепер і життя мого міста. Мого любого міста більше немає. Вони стерли

Цей чоловік живе зовсім звичайним життям. Ходить на роботу в будні дні, а на вихідних часто читає, сидячи біля каміна, що випромінює тепло, закутавшись у плед. У такій позі він часто й засинає. Немає жодного сенсу описувати його риси обличчя, адже вони були надто безликі, можна лише згадати, що він був худорлявий і мав не дуже довге, русяве волосся. Незважаючи на те, що йому було вже за 40, не поспішав заводити сім'ю, та й швидше за все навіть не думав про це. Його повністю задовольняло нинішнє життя і аж ніяк не хотілося його міняти на те, де доведеться приділяти собі менше часу. Дім, у

Я включил на телефоне музыку, что-то лирическое, которая и звучала теперь из динамика портативной колонки. Мой Кенон работал на режиме видео. Лиз начала свой танец - роскошный, полный экспрессии, которым она заполняла всю комнату, специально освобожденную от мебели и окрашеную в стерильный белый. Лиз пронеслась в умопомрачительном па прямо перед объективом, что я рефлексивно протянул руку к фотокамере, боясь что та упадет. Лиз кружилась, изгибалась, прыгала, отдаваясь танцу по-полной. Она ходила в детстве на танцы и знала, что делает. Она была полностью обнажена и только лицо было скрыто

Моника бросила поднос на стол и расплакалась. Она не понимала, почему должна работать ещё и завтра, в не свою смену. И это в день, когда Рикардо везет ее в Рим! "Люсия могла бы поговорить об этом со мной, а не ставить ультиматумы синьору Энцо!" - мысленно негодовала Моника, перекатывая по пустой чашке остатки кофе. - Моника, посетитель! Это кричал синьор Энцо, владелец кафе - человек добрый, но легко поддающийся чужому влиянию. Не самому лучшему, нужно сказать влиянию. Последним, кто воспользовался простотой и податливостью синьора Энцо, был страховой агент "Дженерале". Он

Маурицио поставил перед приятелем "Перони", а сам взялся за мытьё стаканов: Вероника умудрилась купить дешевое средство для мытья посуды и теперь все стекло было в радужных разводах. "Вечно у нее что-то не так, тупоумная экономистка. Целый ящик этой дешёвой дряни!", - думал Маурицио, глядя на приятеля. Жан-Лука залпом выпил полбутылки, отрыгнул и уставился на свою руку. Он несколько месяцев назад повредил ее на станке и только недавно ему сняли гипс. - Болит? - спросил бармен. - Нет, - ответил Жан-Лука и посмотрел на другую сторону руки. - А этот реабилитолог крутой мужик