Пролог Земний сосновий ліс оповитий мороком. Рідкісні промені нічного світила пробираються крізь листя, падаючи на траву витонченим малюнком, що розпливається в тіні дерев. Жінка, одягнена в темно-фіолетовий плащ, якийсь час стоїть на місці, прислуховуючись. Погляд підіймається до неба. Там спокійно мерехтить місяць — місцевий нічний-денний супутник, що перші сімдесят дві години простягає небосхилом, а другий цикл йде геть з небесного каскаду. Фігура пересмикує своїми плечима, її блакитні крила з гострими кінцями, що складаються з двох пар, луною повторюють цей рух. Вжух! Фея зривається з

Ерза прокинулась посеред глухої ночі. Як сполохана сиза пташка, вона відкинула ковдру, розкинувши білі крила-рукави своєї нічної сорочки. Темрява у її кімнаті клубочилась, наче кішка в ногах господаря. Густі хмари затягнули небо, не залишивши навіть і натяку на світло. Та погляд жінки був прикутий лише до одного: на полиці, по-під стіною, стояв ряд пустих, маленьких пляшечок, а в одній із них раптом запульсував яскравий, жовтий вогник. Вона втупилась в нього очима і відчула, як мороз пройшовся по шкірі. Вони тут! - вигукнула вона і босоніж зіскочила з ліжка на підлогу. Жінка кинулась до

Проснувшись буденним, сірим ранком, як завжди вмився, заварив кави, одягнув костюм і пішов на роботу. Прийшовши додому прийняв, приготував вечерю, поїв, почистив зуби та ліг спати. Цей день був такий же як і минулий, нічого нового, все той же ранок, все таж робота і все той же сон. Сьогодні мав бути ще один день який не відрізнятиметься від інших. Але щось було не так. Я не міг зрозуміти, що сьогодні пішло не так, де помилка в моєму звичному сценарії. В кінцевому результаті прийшов до простого висновку, це була незначна похибка яка ні на що не впливає. З такими думками я й заснув. Пройшов вже

Олександр Бойко. Побачимося. Частина 1. Розділ 1. Незважаючи на ранок, грецьке сонце вже відчутно пригрівало. Аеропорт Елеферіос, з його натовпами і метушнею, слава богу залишився позаду. З м'яким шарудінням відчинилися двері випускаючи в світ нову порцію спраглих вражень туристів, або, може, туристів, що повернулися додому. Аеропорт - вічний пункт руху, безупинного, іноді повільного, а іноді на межі надзвуку. Комусь подобалися аеропорти, Івану Клочку – ні. Поставивши сумки на прогрітий асфальт чоловік повільно озирнувся. Старий коледжський друг, наполегливо і прямо маніакально попросив

Олександр Бойко “Червоний Товариш” Розділ 1. Початок липня навіть у лісі давив спекою, душив в'язким гарячим повітрям, висушував горло. Сонце повільно і велично опускаючись за верхівки дерев не дарувало прохолоду, лише додавало тіням густоти, а двом фігурам, що пробираються крізь кущі та гілки незручності. Обидва були невисокі на зріст, в однакових сорочках, чоботях. Суворі на лице, злі. Вже другу годину чухрала пара лісом уникаючи дороги на яку випадково натикалися вже двічі. Жоден з них не мав досвіду та й уявлення, як у лісі орієнтуватися. Ішли просто на захід, вже на це знань та

Олександр Бойко Казки міста С. Маля. Розділ 1. Вона твердо стояла, міцніше спираючись на милиці. Можна було б сісти. Добре лавка в приймальні була. Та ще яка лавка! М'який зручний диван персон так на п'ять. Однак стояти було для неї важливіше. Найважливіше. Безшумно, наче в іншому світі відчинилися двері кабінету. Не можуть так безшумно відчинятися двері в нашому світі, світі звуків та суєти. Вийшов лікар. -Ольга, вибачте, трохи затримали, по роботі - Він збентежено подивився їй під ноги. Але відразу зрозумів свою помилку. Скинув очі. - Давайте сядемо, Ольга Вікторівно. І мені та

В світі абсолютної випадковості грань між минулим, теперішнім і майбутнім виглядає абсолютно нечіткою, майже розмитою. При тому, що поняття часу як такого не існує, всі ми думаємо про нього, відчуваючи нестерпний біль і жахіття, радість і надію, невідворотність і передбачуваність, розчарування та піднесення. Час - це все, що має істота під назвою “людина”. Не дуже обнадійливо, якщо виходити з того факту, що такого явища й не існує. Час - це аномалія, іскра, цикл. Ми як істоти біологічні, просто намагаємося упорядкувати наше і без того впорядковане життя. Все у всесвіті слідує своїм законам,

Він не любив ночі. Ніч для нього завжди віщувала щось зловіще. Щось, що вкривало тебе липким потом і пробирало до кісток, лоскочучи десь під ребрами. Щось, що накривало тебе тяжкою ковдрою із роздумів і болючих спогадів. Тож зазвичай Крістоф намагався залишитись лишній раз насторожі, підкидати дрова у багаття, берегти сон інших дітей: будь-що, тільки б не заплющувати очі самому. Тільки б не спати. Бо ось уже кілька місяців підряд йому снився один і той же ж сон. На дворі глуха ніч, у морі, чорному, як сам морок бушує шторм. На небі немає жодної зірки, лише блискавиця б'є раз по раз десь

Розділ 1 . Ліс Все почалося з того, що на Землі змінились магнітні полюси через що глобально змінився клімат та вся сучасна техніка не могла існувати надалі . Все вкрилося вічною мерзлотою, більшість людей не змогли пережити цей катаклізм. Залишилися лише ті які змогли навчитися виживати в цих сурових умовах. Весь технічний прогрес зупинився лише на механізмах та був схожий на роки коли тільки була винайдені парові машини в нашому ж випадку - це були снігоходи . З вічною мерзлотою прокинулись древні демони і духи які стали переважати і люди мусили уживатися з ними . Існували цілі сімейства

– Ти же мєня нє убьйош? Руслан, мабуть, і не розумів всю абсурдність ситуації, адже він, стоячи із піднятими руками, розмовляв з… дроном. Сірий «мавік» на хвилинку завис, блискуча оптика камери, здавалося, зацікавилася дивним «мобіком» у пошарпаній формі. Та й сам солдат виглядав не дуже… «Мавік» похитав крилами. Камера зловісно блиснула. – Нє убівай мєня, пожалуйста… Дивною чи й нелогічною виглядада поведінка солдата, але в чомусь одному він був абсолютно правий – людина беззахисна перед сірою машинкою із невеличким смертоносним вантажем, вибуху якого цілком вистачить для того, щоб

- Здавайся! Здавайся! Досить! Понівечиш себе! - кричали друзі. Хлопчик на боксерському ринзі, з обличчям розбитим в кров, таки відновив рівновагу. - То він хоче позбавити себе цих гігантських зубів! Уявляю собі — беззубий кролик! Те ще опудало! - реготалися в кілька голосів недруги, намагаючись укласти його в психологічний ноккаут. Але Фаррух не зважав ні на кого. Зараз для нього існував лише суперник, який, здавалося, народився в боксерських рукавичках. Юнак зробив звичний рух губами, намагаючись приховати від чужих очей неправильний від народження прикус, і не зводячи пильного погляду з

Сонце гралось у переливах гірського струмка, схованого у багряному лісі. Вода хлюпотіла і розсіювала бризками легку прохолоду між камінням, тому в яру було завжди волого і мокро. Так свіжо, після теплих сонячних днів. Тут можна було сховатись між густих кленових крон, листя яких потроху осипалось червоним килимом під ноги. Бйорн озирнувся довкола… Він знав це місце. Вони бігали тут із Алом,будучи ще малими хлопчиськами. Раптом його шарпнули за рукав і він повернувся. Перед ним стояв Ал. Йому було років десять. Рудий, поцяткований ластовинням, без одного переднього зуба. Він випав, бо був