Була нестерпна жара. Люди тинялися по затінках в надії сховатися від спеки. Вікна блищали немов дзеркала. У них відбивалися силуети людей. Але ніхто не догадується, що твориться по ту сторону дзеркал. -1- Гаряче сонце Мексики не давало нормально дихати, але Джеймс біг із всіх сил, щоб втекти від погоні. За ним гналася поліція, йому потрібно було всього лиш добігти до дзеркала, щоб втекти. Пробігаючи по тісних закутках вулиць, він швидко залітає в бар. Там було багато людей, але часу було обмаль. Швидко зорієнтувавшись заскочив у вбиральню, де нікого не було застрибнув у дзеркало. Вилетівши

ІГРОВИЙ ПАВІЛЬЙОН Роман Магрук Умань, Украина [email protected] НАТ. СІЛЬСЬКИЙ ДИТСАДОК – ІГРОВИЙ МАЙДАНЧИК - ДЕНЬ На ігровому майданчику, на фоні рідких дерев, стареньких гойдалок, гірок, пісочниць та дикуватих поробок з використаних автомобільних шин, стоїть новенький ігровий павільйон – великий та яскравий. Поряд зрозмістилося чимале зібрання – чоловіки, жінки, середні та старші школярі. Декілька жінок і всі школярі одягнуті у вишиванки, двоє з чоловіків – в ділових костюмах. Один з чоловіків в діловому костюмі щось говорить в мікрофон. НІНА (ППЗ) Це Кравцов – новий голова нашого

ЗГУБА Роман Магрук Умань, Україна [email protected] *навколо головного героя постійно змінюються - в фактурі, кольорі, контурах, окремих лініях - частини простору і оточуючих предметів. **у майже всіх героїв є татутювання. У головного героя та його побратима вони змінюються - і по малюнках і по заповненості ними тіла. НАТ. ВУЛИЦЯ МІСТА – РАНОК Жвава в цей вранішній час вулиця спального району - з висотними новобудовами, безліччю вивісок та вітрин на їх перших поверхах та автівок, припаркованих перед ними. Все це бурлить: люди, хто неквапливо, хто - поспіхом, рухаються до кав’ярень,

РОЗДІЛ I «Усі ми інколи сподіваємося на диво» Ось і скінчилася повість. За останні декілька днів її квартира перетворилася на смітник. Та що там усі ці гори брудного посуду та декілька горняток з недопитою кавою, коли навіть до того аби помитися діло не доходило. Фіранки колихалися, бо крізь не зачинене вікно вривався вітер й гамір навколишнього світу. Вона лежала в ліжку, що наразі більше нагадувало барліг, дивлячись на стелю з тупим виразом обличчя. Відчуття пустки охоплювало свідомість, а тиша в кімнаті тільки намлинкувала ситуацію. Бо несла за собою усвідомлення самотності. Знаєте, це ж

У серці вічності, де перетинаються життя і смерть, де час немає плину, вони - вершили людські долі. Наора - місце де все починалось і завершувалось. Тут, серед вічного заходу сонця, що відблискував золотом на величезних воротах, дві сестри, дві могутні сили всесвіту збирались зіграти в карти. Вони розмістилися на великій гладкій кам’яній плиті, різьбленій символами древніх часів, яка служила їм столом. Морана сіла на стіл і усміхнулась, поклавши перед собою колоду карт. Її довге чорне волосся, що ніби поглинало світло, спустилось на руки, мов змії, а темні очі чаїли в своїх глибинах силу і

Каміла уже всоте проклинала себе за те, що вирішила плентатися додому через ліс, аби не обходити його звичайною дорогою. Сьогодні роботу вона закінчила надто пізно, тож у її маленькому містечку нечисленні таксі вже давно перестали їздити. Знову перечепившись через товстий корінь вона ледь не гепнулася на вологу землю. Про ліхтарик годі було і мріяти, телефон давно вимкнувся від нестачі енергії, тому дівчина продовжувала постійно врізатися або чіплятися за щось. Правду сказати, атмосфера усе ж відповідала її смаку. Досить світла від повного місяця на чистому небі ніч, легенький туманчик і

Пролог Земний сосновий ліс оповитий мороком. Рідкісні промені нічного світила пробираються крізь листя, падаючи на траву витонченим малюнком, що розпливається в тіні дерев. Жінка, одягнена в темно-фіолетовий плащ, якийсь час стоїть на місці, прислуховуючись. Погляд підіймається до неба. Там спокійно мерехтить місяць — місцевий нічний-денний супутник, що перші сімдесят дві години простягає небосхилом, а другий цикл йде геть з небесного каскаду. Фігура пересмикує своїми плечима, її блакитні крила з гострими кінцями, що складаються з двох пар, луною повторюють цей рух. Вжух! Фея зривається з

Ерза прокинулась посеред глухої ночі. Як сполохана сиза пташка, вона відкинула ковдру, розкинувши білі крила-рукави своєї нічної сорочки. Темрява у її кімнаті клубочилась, наче кішка в ногах господаря. Густі хмари затягнули небо, не залишивши навіть і натяку на світло. Та погляд жінки був прикутий лише до одного: на полиці, по-під стіною, стояв ряд пустих, маленьких пляшечок, а в одній із них раптом запульсував яскравий, жовтий вогник. Вона втупилась в нього очима і відчула, як мороз пройшовся по шкірі. Вони тут! - вигукнула вона і босоніж зіскочила з ліжка на підлогу. Жінка кинулась до

Проснувшись буденним, сірим ранком, як завжди вмився, заварив кави, одягнув костюм і пішов на роботу. Прийшовши додому прийняв, приготував вечерю, поїв, почистив зуби та ліг спати. Цей день був такий же як і минулий, нічого нового, все той же ранок, все таж робота і все той же сон. Сьогодні мав бути ще один день який не відрізнятиметься від інших. Але щось було не так. Я не міг зрозуміти, що сьогодні пішло не так, де помилка в моєму звичному сценарії. В кінцевому результаті прийшов до простого висновку, це була незначна похибка яка ні на що не впливає. З такими думками я й заснув. Пройшов вже

Олександр Бойко. Побачимося. Частина 1. Розділ 1. Незважаючи на ранок, грецьке сонце вже відчутно пригрівало. Аеропорт Елеферіос, з його натовпами і метушнею, слава богу залишився позаду. З м'яким шарудінням відчинилися двері випускаючи в світ нову порцію спраглих вражень туристів, або, може, туристів, що повернулися додому. Аеропорт - вічний пункт руху, безупинного, іноді повільного, а іноді на межі надзвуку. Комусь подобалися аеропорти, Івану Клочку – ні. Поставивши сумки на прогрітий асфальт чоловік повільно озирнувся. Старий коледжський друг, наполегливо і прямо маніакально попросив

Олександр Бойко “Червоний Товариш” Розділ 1. Початок липня навіть у лісі давив спекою, душив в'язким гарячим повітрям, висушував горло. Сонце повільно і велично опускаючись за верхівки дерев не дарувало прохолоду, лише додавало тіням густоти, а двом фігурам, що пробираються крізь кущі та гілки незручності. Обидва були невисокі на зріст, в однакових сорочках, чоботях. Суворі на лице, злі. Вже другу годину чухрала пара лісом уникаючи дороги на яку випадково натикалися вже двічі. Жоден з них не мав досвіду та й уявлення, як у лісі орієнтуватися. Ішли просто на захід, вже на це знань та

Олександр Бойко Казки міста С. Маля. Розділ 1. Вона твердо стояла, міцніше спираючись на милиці. Можна було б сісти. Добре лавка в приймальні була. Та ще яка лавка! М'який зручний диван персон так на п'ять. Однак стояти було для неї важливіше. Найважливіше. Безшумно, наче в іншому світі відчинилися двері кабінету. Не можуть так безшумно відчинятися двері в нашому світі, світі звуків та суєти. Вийшов лікар. -Ольга, вибачте, трохи затримали, по роботі - Він збентежено подивився їй під ноги. Але відразу зрозумів свою помилку. Скинув очі. - Давайте сядемо, Ольга Вікторівно. І мені та