Олександр Бойко. Побачимося. Частина 1. Розділ 1. Незважаючи на ранок, грецьке сонце вже відчутно пригрівало. Аеропорт Елеферіос, з його натовпами і метушнею, слава богу залишився позаду. З м'яким шарудінням відчинилися двері випускаючи в світ нову порцію спраглих вражень туристів, або, може, туристів, що повернулися додому. Аеропорт - вічний пункт руху, безупинного, іноді повільного, а іноді на межі надзвуку. Комусь подобалися аеропорти, Івану Клочку – ні. Поставивши сумки на прогрітий асфальт чоловік повільно озирнувся. Старий коледжський друг, наполегливо і прямо маніакально попросив

Олександр Бойко “Червоний Товариш” Розділ 1. Початок липня навіть у лісі давив спекою, душив в'язким гарячим повітрям, висушував горло. Сонце повільно і велично опускаючись за верхівки дерев не дарувало прохолоду, лише додавало тіням густоти, а двом фігурам, що пробираються крізь кущі та гілки незручності. Обидва були невисокі на зріст, в однакових сорочках, чоботях. Суворі на лице, злі. Вже другу годину чухрала пара лісом уникаючи дороги на яку випадково натикалися вже двічі. Жоден з них не мав досвіду та й уявлення, як у лісі орієнтуватися. Ішли просто на захід, вже на це знань та

Олександр Бойко Казки міста С. Маля. Розділ 1. Вона твердо стояла, міцніше спираючись на милиці. Можна було б сісти. Добре лавка в приймальні була. Та ще яка лавка! М'який зручний диван персон так на п'ять. Однак стояти було для неї важливіше. Найважливіше. Безшумно, наче в іншому світі відчинилися двері кабінету. Не можуть так безшумно відчинятися двері в нашому світі, світі звуків та суєти. Вийшов лікар. -Ольга, вибачте, трохи затримали, по роботі - Він збентежено подивився їй під ноги. Але відразу зрозумів свою помилку. Скинув очі. - Давайте сядемо, Ольга Вікторівно. І мені та

В світі абсолютної випадковості грань між минулим, теперішнім і майбутнім виглядає абсолютно нечіткою, майже розмитою. При тому, що поняття часу як такого не існує, всі ми думаємо про нього, відчуваючи нестерпний біль і жахіття, радість і надію, невідворотність і передбачуваність, розчарування та піднесення. Час - це все, що має істота під назвою “людина”. Не дуже обнадійливо, якщо виходити з того факту, що такого явища й не існує. Час - це аномалія, іскра, цикл. Ми як істоти біологічні, просто намагаємося упорядкувати наше і без того впорядковане життя. Все у всесвіті слідує своїм законам,

Він не любив ночі. Ніч для нього завжди віщувала щось зловіще. Щось, що вкривало тебе липким потом і пробирало до кісток, лоскочучи десь під ребрами. Щось, що накривало тебе тяжкою ковдрою із роздумів і болючих спогадів. Тож зазвичай Крістоф намагався залишитись лишній раз насторожі, підкидати дрова у багаття, берегти сон інших дітей: будь-що, тільки б не заплющувати очі самому. Тільки б не спати. Бо ось уже кілька місяців підряд йому снився один і той же ж сон. На дворі глуха ніч, у морі, чорному, як сам морок бушує шторм. На небі немає жодної зірки, лише блискавиця б'є раз по раз десь

Розділ 1 . Ліс Все почалося з того, що на Землі змінились магнітні полюси через що глобально змінився клімат та вся сучасна техніка не могла існувати надалі . Все вкрилося вічною мерзлотою, більшість людей не змогли пережити цей катаклізм. Залишилися лише ті які змогли навчитися виживати в цих сурових умовах. Весь технічний прогрес зупинився лише на механізмах та був схожий на роки коли тільки була винайдені парові машини в нашому ж випадку - це були снігоходи . З вічною мерзлотою прокинулись древні демони і духи які стали переважати і люди мусили уживатися з ними . Існували цілі сімейства

– Ти же мєня нє убьйош? Руслан, мабуть, і не розумів всю абсурдність ситуації, адже він, стоячи із піднятими руками, розмовляв з… дроном. Сірий «мавік» на хвилинку завис, блискуча оптика камери, здавалося, зацікавилася дивним «мобіком» у пошарпаній формі. Та й сам солдат виглядав не дуже… «Мавік» похитав крилами. Камера зловісно блиснула. – Нє убівай мєня, пожалуйста… Дивною чи й нелогічною виглядада поведінка солдата, але в чомусь одному він був абсолютно правий – людина беззахисна перед сірою машинкою із невеличким смертоносним вантажем, вибуху якого цілком вистачить для того, щоб

- Здавайся! Здавайся! Досить! Понівечиш себе! - кричали друзі. Хлопчик на боксерському ринзі, з обличчям розбитим в кров, таки відновив рівновагу. - То він хоче позбавити себе цих гігантських зубів! Уявляю собі — беззубий кролик! Те ще опудало! - реготалися в кілька голосів недруги, намагаючись укласти його в психологічний ноккаут. Але Фаррух не зважав ні на кого. Зараз для нього існував лише суперник, який, здавалося, народився в боксерських рукавичках. Юнак зробив звичний рух губами, намагаючись приховати від чужих очей неправильний від народження прикус, і не зводячи пильного погляду з

Сонце гралось у переливах гірського струмка, схованого у багряному лісі. Вода хлюпотіла і розсіювала бризками легку прохолоду між камінням, тому в яру було завжди волого і мокро. Так свіжо, після теплих сонячних днів. Тут можна було сховатись між густих кленових крон, листя яких потроху осипалось червоним килимом під ноги. Бйорн озирнувся довкола… Він знав це місце. Вони бігали тут із Алом,будучи ще малими хлопчиськами. Раптом його шарпнули за рукав і він повернувся. Перед ним стояв Ал. Йому було років десять. Рудий, поцяткований ластовинням, без одного переднього зуба. Він випав, бо був

У нас у місті є одна місцина, яка з самого дитинства приваблювала мене. Це старий парк атракціонів. Там просто чарівно, особливо вечорами, коли вмикається ілюмінація і все іскриться і вибухає яскравими лампочками. Грає музика та чутно сміх... Я все мріяла, як я прийду туди і спробую всі атракціони по черзі і на десерт залишу собі той мій улюблений. Стару карусель. Вона така велика, що на ній можна кататись навіть дорослим. Вона крутиться по колу, світиться у темряві і ще грає ця музика, ну знаєте як у музичній скриньці. Але найцікавіше те, що там є крилаті коні так саме вони Пегаси

Бути безсмертною - цікаво перші тисячоліття. Далі - стає нудно. Нестерпно нудно, до оніміння в животі. Морана зітхнула, повільно опускаючись на вершину високої колони, свого зруйнованого святилища. Темрява навколо розсіялась, наче вислизаючи з під тіла богині. Втікаючи, наче шкодливий кіт, у передчутті чогось не хорошого. Що ж ми будемо робити сьогодні? - вголос запитала вона, підіймаючи голову до миготливих душ над нею. - Одне і те ж щоразу? Заскочимо до живих, глянемо що в них там і як? Поблудимо якимись невідомими місцинами? Богиня розсміялась сама із себе. Кого я дурю? “Невідомі

Притча. -Дорогие маленькие феи, вот и настал тот самый волнующий момент когда пришла пора прощаться со школой. Сегодня вы выпускники и отправляетесь на Землю для осуществления своего долга. Помните же основное правило: исполняя желания людей- не попадаться им на глаза! Успехов!- ещё звучали в голове у маленькой феи последние напутственные слова, когда она приземлилась на красивой, зелёной лужайке. " Как приятно греет солнышко. Вокруг прекрасные полевые цветы а над ними бабочки кружатся",- ликовала фея, как вдруг услышала жалостливые всхлипывания ребёнка. Это был мальчик лет восьми.