Порив холодного листопадівського вітру вивів мене зі ступору. Я підняв комір свого пальта і втягнув голову так, щоб вітер менше задував під одяг. У мене було гарне і, найголовніше, дуже тепле вовняне пальто, і в обставинах, що склалися це було моїм порятунком. Йшов другий день як я застряг в цьому чортовому місті без копійки в кишені. У мене не так багато знайомих, а друзів ще менше, тому податися мені нікуди. Неприємно знаходиться в таких умовах, коли тобі навіть ніде переночувати. Одну ніч я провів у телефонній будці. Спати я не міг; на вулиці йшов сильний дощ. Я так і просидів всю ніч і

Квітка маку розквітне і проросте на тому місці, де була пролита кров. Хмари розтягну ті по небу нагадували випрані простирадла, з яки х зривалися дощові к р аплі . ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ Кожен день проведений біля моря це маленька безкінечність, незалежно від погоди. ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ Вона мала ще кілька та ких днів перш ніж почалась війна . ​ ​ ​ ​ Як і к ожна війна вона мала важливу мету , що відбирала у жертву найважливіше. На те , щоб обікрасти її не знадобило сь багато часу, спершу втрачається відчуття безпеки , а потім ти вже не довіряєш гарним спогадам . І нарешті , ти сам ладний

Сюжет "Зорі на межі" (Stars on the Edge): Міюко народилася в сім'ї глави однієї з найвпливовіших якудза у Японії. Вона була особливою дівчиною - з відчуттям справжньої сили, мудрістю та здібностями управління людьми, які виникали з самого дитинства. Вона отримувала найкращу освіту, але знала, що її майбутнє вже наперед визначено. Міюко призначали наступною главою якудза після свого батька. Зростаючи в світі злочинності та безпеки, Міюко була навчена бути сильною, безжальною і впевненою. Її життя складалося зі складних відносин, війн та кровопролиття, але вона навчилася

Бйорн прокинувся під вечір від чужого галасу. Він сонно припіднявся на ліжку і одним розплющеним оком зиркнув у бік Ала. Той спав на сусідньому ліжку мертвим сном, пускаючи слину на подушку. Руде волосся, у сутінках, стирчало вусібіч, як полум’я у багатті. Після вчорашнього аншлагу у цьому гостьовому дворі, вони ледь доповзли під ранок на другий поверх, до своєї кімнати. А все тому, що спершу відіграли увесь свій репертуар, а потім Ал напився, як остання собака, і приставав до котроїсь із дівчат. За це і відхопив смачного ляпаса, але добре, що обличчя навіть не підпухло. Часом Бйорну

Морана лежала на спині, оповита чорним туманом. Він клубочився навколо неї, наче муркотливий кіт, біля господарки – легко торкаючись її блідого обличчя, огортаючи шию і зникаючи від найменшого поруху. Богиня примружилась і витягнула руку вверх, перебираючи пальцями невидимі струни. Над нею майоріло Небесне Полотно. Воно миготіло міріадами людських душ. І, здавалось, що ці душі були так близько, тільки руку протягни і можна вхопити котрусь із них. Якісь сяяли яскравіше, якість – тьмяніше. Але усі вони чекали свого часу, аби забути усе своє земне, відновитися і знову повернутися у світ живих,

Вогонь стіна вогню, вона оточувала мене по колу... полум'я тріщало та палало...воно не давало зрушити з місця... здавалося палає весь світ довкола, а разом з ним палаю і я сама... Як я тут опинилася!? Де я взагалі та що відбувається!? В мої голові галопом проносилися думки...дивно що все довкола охоплене полум'ям, а я ціла, мені не боляче... вогонь начебто оминає мене, але водночас тримає в своему полоні не даючи ступити жодного кроку...жар ... довкола все палало...мене оточувало полум'я... Дивно, але мені не було страшно, зовсім. Я відчувала ніби вогонь ластиться до мене,

Ранок почався не з хорошого. Придворні слуги гасали, як вшпарені, коридорами. Ерза ще завчасно підготувала необхідне для сьогоднішньої зустрічі, але усе ніби навмисно йшло на перекір. У вчорашньому еліксирі чомусь випав осад, а отже його треба було переварювати, сон-трава для нового закінчилась, а Ярена, як завжди, можна посилати тільки за смертю. Вона відправила його по потрібні інгредієнти і поки він не повернувся - намагалась себе чимось зайняти. Жінка змішала усе потрібне в чані і доводила до кипіння еліксир на малому вогні, аби наприкінці додати сон-траву. А знаючи швидкість Ярена – це

Її розбудив дзвінок телефону. Дивно, 4 година ранку, хто б міг дзвонити і чому… Вона глянула на екран, але і той не дав їй пояснення. Номер був незнайомим і її одразу огорнула дика, свавільна паніка. Вона завмерла всього на один короткий момент, а вже потім взяла слухавку, боячись навіть промовити слово. Кицюню, доброго ранку… Я напевне розбудив, тож вибачай. Загубив свого телефона, але юнак на заправці люб’язно погодився мені позичити свого, щоб ти не хвилювалась… Вона видихнула в трубку з полегшенням, розуміючи – це не її близькі, тож все нормально і зараз можна буде знову перепочити.

Ближче до вечора почав пролітати лапатий сніг. Люди розбрідались по домівках із настанням сутінків. Хтось ховався у трактирах, у спробі втопити нестерпне життя у кухлі медового елю. Хтось – ледве волочив додому ноги, після важкого робочого дня. Ринкова площа тихо опустіла. Яні піднялась із дерев’яної дошки, що відвались від розтрощеного воза, позаду неї. Раніше він слугував прилавком для якогось торговця, а зараз - стояв покинутий попід стіною, як непотріб, лишений тут гнити під снігом. Але Яні вміла бачити хороше у всьому: поруч із ним можна було сховатися від вітру, та і шляхів до відступу

. РОЗДІЛ 1 01.09.21 8:21 -Доброго ранку, Тетяно Володимирівно, - промовила Віта. -Добрий ранок, Віталіно. Вставай туди, біля однокласників. -Добре. Дівчинка підійшла до однокласників, які стояли перед школою і привіталась з ними: -Привіт! Усі мовчали і не звертали уваги на неї. -Привіт... - знову промовила Віта. Н іхто навіть не обернувся. (...) 8:30 -Усіх хочу привітати з початком нового навчального року! - говорить голосно у мікрофон директорка школи. Учениці стало цікаво послухати, що говорить директорка, тому вона вирішила підійти поближче. -Куди ти лізеш?! - голосно крикнув на дівчинку

Півні кричали ополудні, а сонце добряче пришкварювало у брудні шибки. Люди були в полі, тож трактир зараз був фактично порожній. У маленьких селах завжди так: народ тут починає оживати лише під вечір, коли уся робота зроблена, худоба попорана і можна перехилити кухлика чогось міцного, щоб розслабитися. Ал із Бйорном попивали ель у таверні після перекусу. Не те щоб годували тут не смачно, але трактирник точно пошкодував спецій до їжі. Хоча враховуючи, що сьогодні їх тут приймали безкоштовно – з цим можна було змиритись. Для таких сіл, бродячі барди – це вже розвага, тож на вечір сюди

Ноара - місце де зупинився час, де вічне спліталось воєдино із земним, породжуючи невпинний плин життя. По-між руїн, колишнього величного святилища виднілись сотні сяючих вогників. Вони ховались в колонах і залишках фресок, і ледве-ледве розсіювали той морок навколо, що збирався густим туманом і стелився у підніжжя, колись цілих сходів і арок. Вогники миготіли і тремтіли у повітрі від тонкого, майже невловимого наспівування Морани : «Про неї складали легенди, про неї співали пісень, де вигадка в них, а де правда, ніхто і не зна по цей день» Вона сиділа на сірій мармуровій плиті, яка,