О пів на восьму дзвінок. В мене стріляють, герой прикриває, обладунок передає на монітор десяток помилок і сотню зауважень, кілька помилок – критичні. Мені потрібно терміново щось робити. У небо злітає пандарен, він зможе виграти пару хвилин, за які потрібно підняти служби обладунку. Але лунає дзвінок телефону, і я прокидаюся. – Щастя, здоров'я. – Дякую, – хочу спати. Але спасибі, правда. Встаю. – Щастя, здоров'я. Це о восьмій, а о дев'ятій: – Щастя, здоров'я. – Дякую. Я буду щасливий і здоровий ще мінімум триста років, а то й чотириста. Але ні, я не скаржуся, не