Одразу хочу повідомити, це не згенерована і не вигадана історія. Це історія, яку я пережила і переживаю досі. Я зрозуміла що потрібно записати й викласти цю історію хоч кудись, щоб від неї звільнитись і поставити крапку. “Ти ричала уві сні як демон, і щось шепотіла” - отакий “добрий ранок” від мого
Я подымался на гору, чтобы спрятаться от чувства, разрывающего меня - чувства к тебе. Но там, среди горных трав, в цветах, я находил твое, похожее на камень, сердце - полное спокойствия и уверенности в завтрашнем. Том, где нет меня. Спотыкаясь и падая, я бежал вниз, к краю обрыва, а потом вдоль
Вона не питає, чи в моді сьогодні, Чи в риму вплітається кожне ім’я. Вона розквітне у тиші холодній, І світ осяє, мов сонце, сама. Вона закохає у літери світло, у звуки, що серце, мов струни снують. В обіймах рядків нам буває так тепло, як ніби обійми ці, душу несуть. Поезія — зірка, що в темряві
Це місто мовчить у нічних кав’ярнях, де втома розлилася по гірких горнятках. Ти дивишся так, що стираються всі межі – між вчора, сьогодні й між «я» і «ти». Тримай мене ближче, допоки не зникнем. Між вулиць, що світять вогнями нічними, мов полум’я свіч, що горить до кінця.
